Справжня любов відпускає коханого

Любов справжня – це коли можеш відпустити заради його щастя. Помер чоловік. Мені 26 років, йому було 27. Але я не плачу, тримаюся, щоб його душі було легко. Народився ось такий вірш. Може комусь допоможе, не знаю. Вірю, що моя любов і молитви допомагають йому там. Знаю, що потім з ним буду завжди. Але на все воля Бога.

Твои губы, твои руки, твои плечи…

Не забуду — не могу и не хочу

Буду очень ждать с тобою встречи,

За тобой, как ветер полечу.

Отпускаю я тебя, иди, не бойся,

Я смогу, я всё перетерплю,

Верь в меня и успокойся,

О тебе Иисуса я молю.

Без тебя, конечно, трудно очень.

Лучше друга, чем ты, мне не найти.

Я надеюсь, мои чувства, впрочем,

Не мешают твоему пути.

Верю в Бога и Его решенье,

Преклоняюсь пред такой судьбой,

Знаю, встретимся с тобою, без сомненья,

Человек мой самый дорогой!

Кажуть, що коли втрачаєш, тільки тоді починаєш цінувати. У мене все не так. Я завжди знала, що Коля найкращий друг на всій землі. Ми з ним почали зустрічатися, я тільки закінчила школу, зустрічалися довго – 7 років, а потім одружилися. До того часу, коли ми стали подружжям (мені було 24, а йому 25), ми вже знали один одного від А до Я. Ми багато пережили разом. У нас вже були спільні друзі. Я знала добре його сім’ю, він добре знав мою. Його сприймали мої родичі як свого, як рідного. Я знала те, що він подумає в якійсь ситуації, не тільки те, що він скаже. Говорити про нього можу довго, але напевно для кожного, хто втратив кохану людину, ця людина найкраща. Але все ж скажу, що він був високим, гарним, з почуттям гумору, відкритим, не любив людей, які чогось недоговорюють, любив і хотів дітей, завжди всім приходив на допомогу, був великим романтиком. Ніколи не забуду, як він міг ні з того ні з сього подарувати величезний букет тюльпанів, або ромашок. Я знаю, що Коля мене дуже любив. Думаю, є люди, які вважають, що він зраджував мені або щось в цьому роді. Тому що він був дуже красивим і ніколи не ліз за словом в кишеню. У нього був шарм, який багатьом подобався. Але ж я знаю, що про ніяку зраду і мови бути не може. Дуже шкода, що Бог забирає таких щирих, справжніх людей, які в сучасному світі велика рідкість. Коля жив для мене, йому з дитинства не вистачало ласки і турботи. У нього померла мама, коли йому було 13. Для нього я була його сім’єю і багато значила, як і він для мене. Два роки нашого життя в шлюбі були найщасливішими для нас обох.

Коли він помер 3 місяці тому, (раптово, від серцевого нападу в 27 років!) перше, про що я подумала, як йому зараз. Я думаю, він теж був в шоці від того, що помер. Він цього не очікував. У нас були великі плани. Ми хотіли дітей і т.д. Ніхто не може повірити, що у нього було слабке серце, він завжди був сильним.

Мене рятує від розпачу турбота про нього. Я вірю, що душа є, і що він не помер, а перейшов в інший стан, про який дізнаюся колись і я. Але якщо його душа поруч, принаймні, у перші дні після смерті, то йому було б дуже сумно, якби мені було дуже важко. Знаючи, як він мене любив, я впевнена він переживає зараз, як я без нього. Тому заради того, щоб його душу не мучити, я намагаюся не плакати і постійно про нього молюся. Я завжди вважала, що найчастіше людина плаче від жалості до себе, хоч не завжди це і усвідомлює. Коли помирають близькі люди, ми часто плачемо від того, що більше їх не побачимо, не поговоримо з ними, не будемо крокувати по цій планеті разом. Але насправді їм там добре, тим більше, якщо людина була хороша, і якщо ми за неї молимося. І утримувати своїми скорботами рідну вам людину, якій ви бажаєте добра, не варто. Адже вона теж переживає за вас.

Коли я приходжу на могилу до Колі, я з ним розмовляю. Хоча, може бути, він мене не чує, не знаю. Але я кажу йому, щоб він за мене не переживав, що у мене буде все добре, що люблю його і молюся за нього.

Багато людей, які бачать мою поведінку і спокійне ставлення до того, що трапилося, думають, що в мене просто шоковий стан і що я веду себе неадекватно. Нічого подібного. Я в нормальному стані. Я просто думаю не про себе, а про нього. Ось і все.

Мені часто кажуть: «Нічого, ти ще будеш щаслива». Це звичайно дуже дратує, тому що я розумію, як люди уявляють щастя і що мають на увазі. Але справа в іншому: як я собі уявляю своє щастя. Може я і не нещасна зовсім. Я вдячна Богові за те, що Коля був у моєму житті, що я дізналася, що таке справжня щира любов, коли хочеться піклуватися про іншу людину і взяти всі її турботи на себе. Адже є люди, які живуть до 100 років і так і не дізнаються, що таке любов. Краще вже любити і втратити, ніж ніколи не любити.

Я знаю, що на все Божа воля. Адже Бог споконвічно знав, що Колі судилося померти в 27 років. І Він чомусь дав Колю саме мені. Я за це вдячна Богу. Також, я думаю, що неспроста Бог дав мене саме Колі. Може бути для того, щоб я молилася за нього, більше нікому. Всі люди на землі грішні, і Коля теж. Тому я молюся, щоб Бог простив його і допоміг йому там. Сподіваюся, я зможу допомогти своєму коханому, і коли я помру (може бути через 100 років, може бути завтра, не знаю) хотілося б бути там поруч з ним.

Радити іншим складно, коли сам тільки це переживаєш (адже пройшло тільки три місяці) і живеш з почуттям що ти в кіно, що це тільки роль, що кіно закінчиться і все стане на свої місця. Я думаю, найголовніше, не можна нарікати, чи когось звинувачувати, цим тільки гірше зробите людині, яку втратили. Думайте більше про неї, ніж про себе, подумайте, чим ви можете допомогти його або її душі. Церква вчить, що померлим дуже допомагає милостиня. Але треба цю милостиню роздавати з чистим, щирим серцем.

Я впевнена, Бог забирає до себе людей не просто так. На це є вищий задум, який нам людям не зрозуміти. У Біблії є історія про те, що коли Ісус проходив повз каліки, Ісус сказав своїм учням, що якби ця людина ходила, вона зробила би багато зла. Я навела цей приклад до того, щоб довести, що ми багато не знаємо того, що відомо Богу. Може бути, якщо б мій чоловік був живий, йому б довелося пережити якесь нещастя. І тільки смертю Бог його вберіг від цього.

Моя мама каже, що якби була можливість, вона б помінялася з Колею місцями. А я думаю, що я б не помінялася з ним, тому що я знаю, як би йому було важко втратити мене.

Звичайно, дуже важко втішити людину, яка не вірить в Бога. Мене рятує віра в те, що там життя триває, тільки зовсім на іншому рівні, який не вкладається в нашому розумінні. Бути сильною дуже складно. Я впевнена, що я дуже слабка, і насправді мені допомагає Бог. І всі думки, які я написала тут, теж вклав мені Бог. Без Нього я би так не змогла.

Я думаю, не рідкісні випадки, коли до Бога людину змушує прийти тільки смерть близької людини. Не доводьте до цього. Ідіть до Бога, тому що Він хоче вас врятувати. І любить вас, не дивлячись на ваші недоліки.

Як далі жити? Це питання чую часто. Воно мене дратує. Навіщо змушувати мене про це думати? Я не знаю, що буде завтра, як я можу планувати щось на 20 років вперед. Через те, що ми з Колею забули про сенс життя, ми втратили багато прекрасних моментів. Наприклад, можна було з’їздити в ліс по гриби, або просто на природу, насолодитися спокоєм. Але ж ні, ми присвячували більшість свого часу роботі, в надії досягти великого успіху і заробити побільше грошей і престижу, щоб потім нарешті почати жити нормально, завести дітей і т.д. Виявляється так не можна, адже завтра можна раптово померти. Потрібно жити зараз і не думати про майбутнє.

Я знаходжу зараз радість у спілкуванні зі своїми друзями, які всі дуже хороші, підтримую своїх батьків, у мене є племінники, з якими люблю грати, є незакінчені Колею справи, є робота, яку люблю. Я тепер намагаюся в кожній миті життя знаходити щось незвичайне, важливе, ловлю кожен момент. Навіть ось пишу листа для форуму – теж певний момент мого життя, який може бути не пройшов даремно, і мої думки комусь допоможуть.

Бажаю всім, хто втратив рідну людину, душевного спокою, і впевненості, що ви можете ще йому допомогти. Не забувайте, що є люди, які теж люблять вас і переживають за вас. Продовжуйте жити, вчіться жити в цьому світі без того, кого втратили. Не думайте, що він або вона зникли в нікуди. Вони десь є і можливо бачать нас. Давайте не будемо доставляти їм біль своїми стражданнями.

Юлія, 26 років

 © Memoriam.ru