Memoriam. Светлая память
Ссылки в шапке
  • Форум
  • Отзывы о сайте
    • Человек умер. Что делать?
    • Традиции и ритуалы
    • Как мы вредим душе умершего
    • Как помочь горюющим детям?
    • Как помочь душе человека?
    • Как помочь горюющему?
    • Как пережить смерть близкого?
    • Чувство вины перед умершими
    • Хочу уйти из жизни
    • Жизнь после смерти есть!
    • Как живет душа после смерти
    • Свидетельства о жизни ТАМ
    • Жизнь и смерть
    • Правовые вопросы
    • Они пережили потерю
    • Истории для горюющих
Поделиться опытом переживания утраты
Удобный путеводитель по сайту

Популярные статьи

  • Существует ли душа, и бессмертно ли Сознание? — Хасьминский М.И., кризисный психолог
  • Как выразить соболезнование? — Хасьминский М. И., психолог, Полторацкая Н., филолог
  • Как помочь себе пережить горе: практические советы. — Фураева С.С., психолог
  • Веселые поминки или Как мы вредим душам умерших. — Игумен Федор (Яблоков)
  • Может ли помогать исполнение суеверий? — Архимандрит Августин (Пиданов)
Помощь юриста
Книжный магазин
Бесплатная помощь психологов

Цитата дня

Покойный супруг ваш был истинный христианин, сохранивший веру до конца жизни, и с оною отошел ко Господу, хотя и не сподобился, видимо, при кончине причастия Святых Тайн. …Не смущайтесь этим и возверзите все ваше упование на неизреченные щедроты и милость человеколюбивого Господа.
Лев Оптинский

Без рубрики

Утоли моя печали, утоли…

Автор статьи

Вознесенская Юлия Николаевна

писательница

подробнее об авторе.

  • Русский
  • Украинский
  • English
  • Deutsch
  • Cрпски

Вони вийшли з вагона, допомогли один одному надіти рюкзаки і покрокували по платформі по ходу поїзда, і він одразу за ними рушив, набрав швидкість і зник у темряві; вони стали обережно сходити по похолоділих щаблях з платформи, тримаючись один за правий, інший за лівий поручень, спустилися і попрямували гуськом по вузькій стежці вздовж залізничної колії. Мовчки друг за дружкою пройшли з півкілометра до переїзду; тут стежка влилася в ґрунтову дорогу і вони згорнули по ній направо, в ліс, що стояв стіною прямо метрів за сто від насипу залізниці. Йшли тепер поруч, але все одно мовчали. Місяць освітлював роз’їжджене полотно дороги і ліс по узбіччях, під ногами скрипів сніг та зрідка хрустіли крижинки в коліях. Пройшли з кілометр, як позаду щось страшно і тужливо завило:

–  І-дии-и-и!

–  Хто це, Митю? – запитав Яків, здригаючись і озираючись.

–  Та це ж поїзд, Яша! Він завжди в лісі так страшно кричить, – відповів Митя.

–  Це зустрічний, повинно бути?

–  Він самий.

–  Даремно я з тобою поїхав. Ну та тепер все одно, на зворотний потяг мені вже не встигнути.

–  Так, тепер не встигнеш, – погодився Митя. – А наступний тільки завтра.

– О котрій годині?

– Та в цей же час. У нас тут один поїзд на Москву по буднях і два в неділю, ранковий та вечірній.

– Зрозуміло … Даремно я поїхав.

На це Митя нічого не сказав. Поїзд простукав позаду і затих. І тут же заухав потривожений їм пугач: «Охо-хо-хо! Охо-хо-хо!». Йому притакнув сич: «Угу, угу-гу! Угу, угу-гу!». Потім все знову стихло, залишився тільки скрип під ногами.

– Неприємна яка тиша, – зіщулився Яків. – Ніби на кладовищі.

Митя тихенько заспівав щось монастирське, захоплено-тягуче, з приспівом «Радуйся, Радосте наша, избави нас от всякого зла и утоли наша печали!».

– Митю, а ти пам’ятаєш, давним-давно була пісня зі схожими словами? – і Яків тихенько заспівав:

 

Утоли моя печали, утоли!

Как молитвы, улетают журавли,

Прямо в небо отрываясь от земли!

 

– Не пам’ятаю … А ти співай, співай далі, Яша, може і я згадаю!

– Я далі не пам’ятаю. Слова запам’ятовуються: «Утоли моя печали». А звідки це?

–  Це, Яша, назва ікони Пресвятої Богородиці – Утоли моя печали. Є така чудотворна ікона в Москві. А у нас в монастирі є її список.

–  «Список» – це копія?

–  Ну так.

–  І він що, теж чудотворний? – з ледь помітною усмішкою запитав Яків.

–  Не знаю, Яша. Люди кажуть, допомагає …

–   Угамовує, значить, печалі?

–   Угамовує. Якщо хто з вірою молиться.

–   А якщо віри немає – не вгамовує? Ось мені що, не допоможе вона?

–   Як це «віри немає»? Ти хіба в Бога більше не віруєш, Митю?

–   У Бога-то я вірую … Я в Божу справедливість більше не вірю, Яшка.

–  Он воно як …

–  А ти скажеш, що Бог справедливий?

–  Ну …

– Та як же Він справедливий, якщо забрав від мене мою Ійку? Адже вона для мене була все на світі!

– Так, ти нею жив і дихав, Яша. Вона дивовижна була, твоя Ія.

– Адже таких більше і немає. Я як тільки ім’я її незвичайне почув – Ія, так і зрозумів, що це диво якесь мені стало, а не дівчина. Адже так тепер і не називають нікого – Ія!

– Рідко, але все ж таки називають, в святцях-то ім’я стоїть. Ія по-грецьки означає «фіалка».

– Це я давно знав і кликав її Фіалкою. Навесні у неї на могилці, якщо живий буду, фіалки посаджу … Фіалочки моя тиха …

– Так, потаємної краси та тиші була жінка.

– А ти знаєш, Митька, адже Ія ніколи не сміялася! І взагалі сміялася дуже рідко. А ось посміхалася – постійно. Кожна фраза в неї починалася з того, що спочатку її губи трішки посміхалися, а вже потім вона вимовляла якісь слова. Скільки разів заговорить зі мною – стільки разів і посміхнеться. Ось навіщо, навіщо твій Бог забрав її в мене? І навіть дітей у нас не було! Якщо б у мене від Ії хоч дитина залишилася …

– Ти все думаєш тільки про себе, Яша.

– Як тебе розуміти?

– Ось шкодуєш, що дітей у вас не було: а ти подумав, як було б Іє, вмираючи, знати, що її дитина залишиться наполовину сиротою або у неї мачуха буде?

–  Так, про це я не думав … Так що ж, Бог тому і не давав нам дітей, що збирався Ію у мене забрати?

–  Не знаю, Яша. Але ж так краще, що без дітей?

–  Не знаю, не знаю … Я одне знаю: злобні, жадібні і розпусні телиці живуть і процвітають, а Ійкі моєї немає! Бог узяв!

—  А ти запитай навпаки, Яша.

– Як це – навпаки?

– Ти запитай, навіщо Він тобі її дав?

– Чому це мені її Бог дав? Я сам собі дружину знайшов.

– Як же, як же! Пам’ятаю я, яких дівиць ти до Ії в подружки собі знаходив!

– Краще не згадуй.

–  І то вірно. А як ти її зустрів, пам’ятаєш?

–  Випадково зустрів.

–  У Бога в таких справах випадковостей не буває, Яша. Так ти пам’ятаєш?

–  Пам’ятаю, звичайно! Їду я по справі, проїжджаю по порожньому шосе, і раптом бачу – дівчина сидить на узбіччі й плаче, а поруч велосипед лежить. Час у мене в запасі був, я навіть занадто рано в той день виїхав, а треба було на місце з’явитися в точний час, ну я і зупинився – подивитися, може, допомогти трохи і далі їхати. А у дівчини колесо вісімкою і нога в крові! Глянув – а у неї перелом! Ну і довелося рятувати-виручати. Велосипед я прилаштував на дах, а Ію підняв, посадив у машину і повіз в найближче селище, в лікарню. По дорозі ми познайомилися, поговорили один з одним – і я пропав.

– Пропав?

Яків на це нічого не відповів, але раптом зупинився і дістав сигарети і запальничку.

– Адже у монастирі палити не можна?

– На території – не можна. Але можна за ворота вийти, якщо несила терпіти.

– Ну, я краще тут покурю, а там видно буде.

Яків закурив і знову вирушив у дорогу.

– А ти знаєш, Митя, куди я в той раз їхав, коли Ію зустрів?

– Звідки мені знати, якщо ти ніколи не говорив? Я тільки бачив, що після зустрічі з Ією ти якось відразу іншою людиною став.

– Ще б не стати … Ну, слухай, тепер вже можна розповісти тобі, як вона моє життя враз змінила. Їхав я в той день на круту розбірку, і через Ію запізнився. А потім я дізнався, що з нашої «бригади» з цієї розбірки ніхто в Москву живим не повернувся. І на цьому всі мої «круті справи» закінчилися, тому що в Ію я закохався відразу і наповал, і з нею в мене почалося зовсім інше життя.

–  Цього я не знав, Яша. І що ж, після цього зізнання ти скажеш, що Ію тобі не Бог послав?

–  Ти хочеш сказати, що це не Ія мене тоді врятувала, а Господь через Ію?

–  Саме це і хочу сказати.

–  Ти знаєш, братику, адже схоже на те … Тоді чому Він її у мене в кінці кінців відняв, якщо Сам дав?

–  Звідки мені знати, Яша? Це ти у Нього питай.

–  Та я весь час тільки про те й думаю – чому? За що? Чому саме Ія повинна була померти? Ні, несправедливо це! Немилосердно! Не по-божому якось, вже вибачте мене ви обидва, і ти і Бог!

Яків закашлявся і зі злістю жбурнув недопалену сигарету в замет на узбіччі. Недопалок зашипів і згас.

–  Яша, а ви скільки років з Ією прожили?

–  Дванадцять.

–  І весь час були щасливі?

–  Усі дванадцять років пройшли як один щасливий день!

–  І до віри ти прийшов, і хрестився, і повінчалися ви – це ж все завдяки Ії?

–  Звичайно!

– Дванадцять років суцільного щастя. Але ж більшості людей сімейного щастя і на рік не вистачає.

–  Так, тепер у більшості це так.

–  Ну от … Але не це головне навіть, Яша! Судячи з усього, повинен був ти в день твоєї зустрічі з Ією загинути. Адже вбили б тебе, якби ти не повіз її до лікарні і там не застряг?

–  Напевно вбили б.

–  Отже в той день ти повинен був померти. Причому нехрещеним і грішником, який не розкаявся, вбивцею, може бути.

–  Вже когось точно вбив би, адже я зі зброєю їхав.

–  Бачиш, як тебе врятував і обдарував Господь через Ію! Щедрий і милостивий Господь, довготерпeлив і многомилостив. Він тебе, лютого грішника, зупинив на самій дорозі до погибелі. І не суворістю зупинив, а щастям сімейним на дванадцять років. І ти після цього будеш стверджувати, що Господь несправедливий?

– Не знаю, Яшка, що тобі і сказати – я якось у цьому ось ключі про все і не думав. Так ти вважаєш, що Господь послав Ію, щоб врятувати мене?

– Мені так здається. Адже Ія померла тільки тоді, коли ти вже твердо став на правильний шлях.

– Твердо став! – Яків різко зупинився, і від цього руху його нога ковзнула по обледенілій колії, і він мало не впав. Митя підтримав його.

– Так, ти на правильному шляху, брат!

– Ага, на правильному … Тільки спотикаюся! – посміхнувся Яків, вирівнюючи крок.

–  Ну, всі ми спотикаємося, а то й падаємо. Однак йдеш же ти за розрадою в святий монастир, правильно йдеш, а міг би вирушити втішатися в шинок або на який-небудь там Кіпр.

–   Так, по-твоєму, справедливий Господь? Мені так не здається …

–   І мені теж! Ні, не справедливий наш Господь! Зовсім не справедливий!

–  Ти чого це несеш, Митька? Ти вже мені не підспівуй, будь ласка, ти все ж таки послушник, тобі не можна …

– Можна, можна, Яшенька! Я ще і ще раз тобі повторю: не справедливий наш Господь! Милосердний Він. І милосердя його не тільки вище всякої справедливості, але і вище нашого з тобою розуміння!

–  Ти думаєш? Ну, не знаю … Подумати треба.

 Якийсь час пройшли мовчки.

– А це що таке? – Яків раптово зупинився. Морозне повітря над дорогою, над лісом, в самому лісі і в небі, що світліло, раптом охнуло і загуділо. Раз … Другий … Третій … – Це дзвін чи що?

– Так, це дзвін наш монастирський. Давай-но, Яша, поспішимо, щоб на службу встигнути.

Монастиря ще не було видно за лісом, але в тій стороні, звідки лунав благовіст, вже вгадувався просвіт між деревами і в цьому просвіті небо почало світитися і рожевіти – починався схід.

Вони заквапилися. До великого дзвону приєдналися малі, і в їх передзвоні Якову виразно чулося: «Утоли моя печали, утоли!… Утоли моя печали, утоли!…»

  • Оценить:
    12345 (Пока оценок нет)
    Загрузка...
В избранное Печать Отправить
Перлинки данилка В начало раздела Я будую небесний дім для коханої…

Нажмите, чтобы отменить ответ.

Используйте теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> .

Помощь на форуме

  • психолога
  • психиатра
  • детского психолога
  • юриста
  • судмедэксперта
  • священника
Наши видео ВКонтакте RSS
Бесплатная психологическая помощь Помощь проекту

Видеотека

Общение с миром духов
Общение с миром духов
Архимандрит Августин (Пиданов)

все видео

Аудио

Аудиоматериалы о помощи душе человека
Аудиоматериалы о помощи душе человека
Администратор

все аудио

Библиотека

Азы православия
Азы православия
Константин Слепинин

все книги

Отпевание в Москве
Молитвенная помощь усопшим

Читайте также:

  • Утоли моя печали, утоли…
  • Наші історії
  • 160 сортів аспарагуса
  • Православний похорон

RSS Сообщения с форума

  • Арт-галерея • Re: Проснулось желание рисовать... 23.05.2025 Д_В_К
  • Помогите пережить горе • Re: Закончился наш сериал... 23.05.2025 Kykla

перейти на форум

Memoriam

  • О проекте
  • Авторы
  • Написать администратору
  • Помощь проекту
  • Наши баннеры
  • Для переживающих утрату

    • Истории для горюющих
    • Они пережили потерю
  • За гранью этого мира

    • Жизнь после смерти есть!
    • Как живет душа после смерти
    • Свидетельства о жизни ТАМ
  • Как пережить

    • Как пережить смерть близкого?
    • Хочу уйти из жизни
    • Чувство вины перед умершими
  • Как помочь

    • Как помочь горюющему?
    • Как помочь горюющим детям?
    • Как помочь душе человека?
  • Ответы на важные вопросы

    • Жизнь и смерть
    • Правовые вопросы
  • Срочная информация

    • Как мы вредим душе умершего
    • Традиции и ритуалы
    • Человек умер. Что делать?

© 2007—2020 «Вечная память»

Без разрешения редакции допускается использование на одном сайте не более одного материала.

При воспроизведении материала обязательна гиперссылка на www.memoriam.ru

Рейтинг@Mail.ru