Що означають «поминки»? – Поминання. Яке поминання? – Молитовне. Ми їмо, Богу дякуємо і молимося: «Го́споди, помяни́ …». Адже раніше як поминки влаштовували, для кого? Не для себе і навіть не для найближчих родичів. А для жебраків, щоб помолилися люди, які є нужденними і знаходяться близько до Бога. Їх молитви перед Богом багато чого варті. Якщо ж ви за свого близького випили-поїли або гостей невіруючих на трапезу запросили, це ще не означає, що Ви його пом’янули.
Пом’янути можна лише щирою молитвою. Тому прагніть збирати на поминання віруючих людей, церковних і тих, хто може молитися. Поминання – це ще й привід згадати про смерть і про свій духовний стан. Якщо поминки не приносять духовних плодів, то абсолютно ніякого сенсу в них немає. Що стосується алкоголю, то в даному випадку він зовсім не доречний. Якби чарочки допомагали покійному, то п’яниці були б найсвятіші люди. Але ми знаємо, що п’яниці Царства Божого не успадкують. Тому випивати на похороні не тільки не потрібно, а навіть шкідливо для душ покійних. І треба докласти всі зусилля, щоб звести до мінімуму наявність спиртного на столі. Багато хто посилається на те, що на Русі така традиція завжди була. Це неправда! Навіть на весіллях молодятам не давали алкоголю перед шлюбною ніччю. А вже поминки тим більше завжди були під особливою опікою Церкви, яка ніколи пиття не заохочувала. Тільки в радянський безбожний час стали вдаватися до допомоги алкоголю. Ну, як ще було душу заспокоїти? .. І ми, слідуючи цій «моді», продовжуємо і підтримуємо згубний звичай.
Якщо душа покійного була світла і пішла в місця святі, то душа того, хто у скорботі, таким чином через пияцтво піде у свій час в пекло, і тому буде зі світлою душею розлучена. А якщо душа покійного вже в темному місці визначена, то треба пам’ятати, що в цьому місці немає єдності: там кожен поодинці мучиться, там всі розлучені. Ми це знаємо з церковного вчення.
На жаль, нерідко після смерті близького людина, яку спіткало це горе, не може інакше справитися зі своєю тугою, крім як залити її алкоголем або сховатися від самотності за допомогою наркотиків. Вихід із глухого кута тільки один. Людині необхідно зрозуміти, що з нею самою сталася біда, що її душа гине і в її діях немає ніякої любові і користі для померлого. І тільки через благодатне життя церковне можна врятуватися і отримати допомогу.
Але багато хто не бачить і не хоче знати про це. Вони уявляють морок після поховання тіла, а про існування душі не відають, тому що не моляться про неї. Коли людина молиться за іншу людину, вона починає її відчувати, так виникає взаємне духовне спілкування. А якщо не молитися, то з’являється страшна небезпека туги, горя, страху, які можуть вилитися або в алкогольно-наркотичну залежність, або в психічні захворювання. Своїми молитвами Ви не тільки врятуєте себе, але і разом з тим зробите дорогоцінну допомогу покійному.
Алкоголь – це наркоз. Але наркоз не вирішує саму проблему. Саму проблему за допомогою алкоголю не вирішиш, смерті не пізнаєш і від психологічної травми не втечеш. Душі покійного цим тим більше не допоможеш.
Не секрет, що часто пиття на поминках веде ще й до антигромадських проявів. Ніби всі тихо-мирно сідають за поминальний стіл, а потім вип’ють, щось пригадають один одному, посваряться. Наші пристрасті не дозволяють терпіти думку іншої людини, обов’язково потрібно висловити свій погляд на речі, когось засудити. Тому наслідки таких поминок деколи можуть бути зовсім несподіваними.
І замість того щоб об’єднатися в загальному молитовному зітханні про душу новопреставленого, заради якого і зібралися, все виходить навпаки: розсварилися, засудили один одного, а то й побилися. Чи треба говорити, що душі покійного через такі «поминки» доставляється не радість і втіха, а найбільша скорбота.
Хотілося б сказати і з приводу поминального меню. Страви на столі – привід для задоволення власного марнославства. І нічого більше. Часто ми намагаємося зі шкіри геть вилізти, ніби принесемо цим користь покійному
За цією православною традицією на поминальному столі має бути присутня кутя – солодке зернове (частіше рисове) блюдо. Крупа – це символ майбутнього відродження, а солодкуватий смак куті означає солодкість майбутнього вічного життя. Над кутею читається особлива молитва. З неї зазвичай починається поминання: дається по ложечці всім, хто присутній на поминках. Подальша частина трапези не має обов’язкового характеру, крім, звичайно, часу посту, який і на поминках бажано не порушувати.
Дотримання посту – одна із заповідей Божих. І коли ми виконуємо їх, покійному Господь дає розраду, бачачи, що заради любові до нього люди приносять жертву (а піст – це теж жертва). Але навіть якщо поминки не випали на час посту, якісь кулінарні шедеври все одно не тільки не потрібні, але й шкідливі. Пам’ятайте, що поминки – це привід для молитви, а не привід для обжерливості та ласощі. Різноманітність страв, делікатеси відводять від молитви, проста ж їжа настроює на неї.
Ту суму, яку ми заощадимо, відмовившись від багатої трапези, набагато розумніше витратити на справи милостині і милосердя заради покійного.
Дуже важливо пам’ятати, що головний сенс поминальної трапези – це саме молитовний спогад, а не обжерливість або гулянка.
Ще важливий момент. Якщо ми хочемо доставити покійному найбільшу розраду, то важливо приготуватися до цієї молитви Тайнами церковними. Це означає, що перед нею необхідно сповідатися і причаститися. Більш сильної молитви за покійного неможливо уявити, ніж коли ми приходимо в храм, сповідаємося в гріхах, причащаємося і молимося. Після того як ми примирилися з Богом і ближніми, наша молитва стає набагато сильніше.
І оскільки сповідатися значить, по суті, покаятися і відректися від гріхів, то краще за все заради покійного відмовитися від якогось гріха. Наприклад, заради нього перестати зовсім пити хоча б 40 днів. І в разі якщо людина не може молитися, такі дії з її боку будуть прийняті Богом як жертва, як молитва.
І ще. Часто запитують: «А чи треба дзеркала завішувати?» Сенсу в цьому особливого немає, а от телевізор завісити хоч би днів на 40 – це справа! Після його перегляду неможливо молитися. Навіть у тому, як ведучі ведуть інформаційну програму, простежується пихатість і марнославство. Подивишся на них, і ти вже не молитовник за покійного. А вже коли починаються розважальні програми, реклама і безглузді фільми, то все духовне в людині начисто винищується на довгий час. Те ж можна сказати і про всякого роду звеселяння. Адже раніше протягом 40 днів трауру не було ніяких розважальних заходів: в театр не ходили, намагалися перебувати в особливому молитовному стані, щоб не втрачати духовний зв’язок з покійним.
Наскільки потрібний траурний одяг на похороні? Форма одягу просто ставить людину у певні рамки, робить більш суворою її поведінку. Подібно до того як схимник через одяг захищається від зовнішнього світу, так і для мирянина траурний одяг несе виховну і огороджувальну функцію. Одяг – це один з важливих факторів, що впливають на наше духовне улаштування. Проте траур не повинен бути тільки зовнішнім. Наше тіло все ж пов’язане з душею. Тут як і у випадку з молитвою, є різниця між тим, чи молиться людина, лежачи у ліжку, сидячи в кріслі або стоячи на колінах перед іконою. Начебто одне і те ж відбувається, а душа в різному стані. У зв’язку з цим одяг для поминання повинний бути строгим, не спокусливим. Коли людина одягає щось неналежне, вона і сама вже не може молитися. Чорна хустка з міні-спідницею якось безглуздо виглядають. Таку одежу можна вважати неповагою до покійного. Адже він чекає від нас одного – молитовної суворості, а ми приносимо дух нечистий і тим самим шкодимо йому.
Загрузка...
