Безумовно, спочатку у людини, що втратила близького, виникають проблеми організаційні: отримання свідоцтва про смерть, підготовка до похорону, вирішення питань, пов’язаних з місцем поховання, проведення поминальної трапези. Однак чомусь усім цим турботам приділяється набагато більше часу і сил у порівнянні з тим, чому дійсно личило б приділяти підвищену увагу. Після смерті близького ми забуваємо про його душу. Ми часто всі перебуваємо в життєвій метушні, як і перед Пасхою Христовою, коли за пасками і яйцями забувається про Страсну Седмицю і про те, що Господа розп’яли. Найстрашніше, що рідні покійного не йдуть до храму. Але ж душа тільки що відокремилася від тіла, вона страждає, вона проходить митарства. Тут би їй допомогти, тут би за неї почати старанно молитися, прийти до церкви і запитати там літургійного молитовного поминання, попросити священика пом’янути в сугубій молитві, знайти ревних парафіян, які можуть читати Псалтир по покійному. (Самі родичі деколи не знають, яку книгу розкрити. Їм важко читати тексти церковнослов’янською мовою.)
Ось і виходить, що молитовне поминання, яке є найнеобхіднішим для душі, відходить на другий план. І, як у всякій нашій земній справі, в наших турботах про близьку людину ми не повинні випускати з уваги головного: не можна чинити так, щоб засоби затьмарювали мету. Це як якщо б людина захворіла, а родичі замість того, щоб зайнятися безпосередньо лікуванням, стали обговорювати, що хворому подивитися по телевізору, кому зі знайомих подзвонити і повідомити про його хворобу, що дати йому поїсти. Безглузда ситуація? Але вона дуже нагадує турботу про душу покійного.
Виходить, що реальної допомоги душі ми не надаємо. А займаємося лише тими питаннями, які потрібні нам самим – «гідними поминками», щоб перед родичами добре виглядати. А як наш покійний буде перед Богом виглядати і як його одягти в більш світлий одяг того єлею, про який йдеться в притчі Христовій? Адже ми насправді можемо вибілити його душу, бо Господь каже, що смерть не руйнує духовної єдності Тіла Христового (а ми – члени Церкви, Тіла Христового). Ця єдність анітрохи не пошкоджується смертю! Є таке чудове порівняння: коли вражається одна нирка (одна легеня) у людини, то інший парний орган (друга легеня, друга нирка) бере на себе його функцію. Те ж саме і в момент смерті: якщо одна людина вибуває з земного молитовного спілкування, то інший повинен взяти на себе функцію надання молитовної підтримки. Якщо належні функції не приймаються другою частиною, атрофується весь орган.
Завжди потрібно пам’ятати, що саме наші молитовні труди заповнюють недоліки душі покійного. І відбуваються великі чудеса, про які сказано в писаннях святих отців. Святитель Григорій Двоєслов вимолив душу нехрещеного, і Господь сказав: «Ти більше не молись, Я його прощаю». Ось які чудеса від молитви трапляються!
Відповідно до сучасної практики після смерті людину відразу ж відвозять в морг. А як було раніше? Тіло покійного спочивало вдома, і в цей час з ним приходили попрощатися. Але найголовніше, що в ці дні читали над тілом Псалтир, священик мав можливість багаторазово здійснити Літію, йшла наша безперервна молитва про померлого. А зараз виходить, що покійного як би здають на склад, і тільки перед похованням забирають і закопують. Це, звичайно, неправильно.
Але якщо тіло забрали в морг чи людина померла в лікарні, то і в цьому випадку можна і потрібно читати Псалтир вдома. Тут багато чого залежить від того, наскільки молитовною буде людина, що читає, і наскільки великою буде праця її душі.
При поминанні покійних ми повинні виходити з того, що є краще і є все інше. Обирати, звісно, треба перше. Тобто, якщо є можливість почитати над тілом Псалтир, робіть це неодмінно. І краще коли читати буде людина, що вміє молитися. До революції, наприклад, спеціально з монастирів запрошували ченців, які мають навик молитви або церковних жінок. Це дуже важливо, тому що не сама по собі молитва як набір слів важлива для Бога, але як наша жертва. Під час молитви ми віддаємо свій час і свої сили. Молитву творити необхідно щиро і не вважати при цьому, що ми могли б цей час витратити з більшою користю. Якщо ми молимося та ще й шкодуємо про згаяний час: «Дарма я це роблю. Краще б іншим зайнявся», то така молитва взагалі не буде прийнята.
Але думки, що спокушають, завжди і всім приходять. Помисли – це відомий показник нашої духовної боротьби, від якої нікуди не дінешся. Помисли не повинні домінувати над нами. І потрібно розуміти, що якщо ти встав на молитву і молишся за покійного, то ти робиш найголовнішу справу для нього і заради нього. І вдень треба молитися, а якщо Бог дасть сил, добре б і вночі. Нічна молитва особливо бажана Богові приймається. Це немовби рідкісна молитва. Адже якщо і людині даруєш щось звичайне, то подібний знак уваги, звичайно, приємний. Коли ж рідкісний дар дарується, то він приймається людиною з особливим благоговінням. Молитва, що приноситься нами, для Бога завжди дар, але нічна молитва особливо бажана Богові, тому що в неї ми вкладаємо більше сил, приносимо велику жертву.
Але необхідно молитися і самому. Якщо ж людина церковнослов’янською читати не вміє, вона може хоча б слухати тексти в запису (зараз техніка дозволяє), усвідомлюючи вимовлені слова і частково молитися. Навіть просто слухати Псалтир краще, ніж зовсім не молитися.
Молитися за покійного необхідно. Після смерті близької людини слід намагатися хоча б на знак любові до нього повернути йому те тепло, яке він віддав вам. Якщо ж молитва за покійного відсутня, виходить, що або він нічого доброго не зробив і не віддав любові оточуючих за життя, або його рідні шкодували віддати йому тепло в знак подяки за зроблене для них в земному житті.
Кажучи іншими словами, до молитви за покійного і жертовних справ милосердя і милостині во ім’я порятунку його душі нас повинні внутрішньо спонукати наступні стимули: по-перше, подяка, яка йде від нас, а по-друге, любов до себе. Згідно заповіді Божої, як ви хочете, щоб вам люди чинили, так і ви чиніть з ними. Адже нам теж доведеться йти на Суд Божий і тремтіти перед Господом. І якщо ми тоді будемо кликати до наших родичів з проханням помолитися за нас, Господь скаже: «Як же ти просиш помолитися за тебе, якщо сам не молився? Ти і милостиню не подавав. Чому ж ти просиш, щоб за тебе милостиню подавали?». Коли ми надаємо молитовне і жертовне благодіяння нашим покійним, ми і собі вже готуємо таке ж молитовне благодіяння по непорушною Заповіддю Божою. Адже, як відомо, всяка справа милосердя в першу чергу тобі робить благо, а вже потім тому, кому даєш.
Загрузка...
