Дуже часто відсутність розуміння сенсу православних обрядів і традицій призводить до того, що люди замість того, щоб допомагати душі померлого близького, починають вірити у всілякі забобони і дотримуватися звичаїв, які не мають ніякого відношення до християнства. У цій статті ми розповімо про те, як слід ховати людину відповідно до православних традицій.
ПIДГОТОВКА ДО ПОХОРОНУ
Увага! Підготовку до похорону можна починати тільки після завершення всіх офіційних процедур (огляд дільничним міліціонером, лікарем і т. п.). Детальніше про це можна прочитати в статті «Що необхідно робити, коли померла близька людина».
Якщо тіло покійного до похорону буде перебувати вдома
• Тіло омивають теплою водою, при цьому читаючи «Трисвяте»: «Святы́й Бо́же, Святы́й Кре́пкий, Святы́й Безсме́ртный, поми́луй нас » або «Го́споди, поми́луй».
• Після обмивання тіло християнина одягають в чистий і, по можливості, новий одяг.
• Потім покійного кладуть на стіл, покривають білим покривалом – саваном.
• Перед тим як покласти покійного в труну, тіло і труну (зовні і зсередини) окроплюють святою водою.
• Покійного кладуть в труну лицем догори, під голову кладуть подушку, набиту соломою або тирсою.
• Очі покійного повинні бути закриті, вуста зімкнуті, руки складені хрестоподібно, права рука поверх лівої. Руки і ноги покійного зв’язують (розв’язують вже перед самим внесенням тіла до храму).
• На покійного обов’язково одягають натільний хрестик.
• Потім померлого покривають особливим освяченим покривом (похоронним покривалом) із зображенням хреста, образів святих і молитовних написів (продається в церковній лавці).
• Коли тіло покійного омите і одягнене, відразу ж починають читати канон, званий «Послідування по виходу душі від тіла». Якщо немає можливості запросити додому священика, то «Послідування» можуть читати найближчі родичі і знайомі. Для читання мирянами існує спеціальний текст, який розміщений в додатку.
«Послідування по виходу душі від тіла». Спеціальна молитва, яку зазвичай читають відразу після смерті, Послідування має винятковий устрій, відмінний від панахиди.
Якщо смерть настала протягом восьми днів від Пасхи до вівторка Фоминого тижня (Радониці), то крім «Послідування по виходу душі від тіла» читають пасхальний канон. У Православній Церкві існує благочестивий звичай безперервного читання Псалтиря за покійним аж до його поховання. Псалтир читають і надалі в дні поминання, а особливо посилено в перші 40 днів по смерті. Під час Великоднього тижня (вісім днів від Великодня до Радониці) в Церкві читання св. Псалтиря замінюється читанням св. Великоднього канону. Вдома читання Псалтиря над покійним також можна замінити Великоднім каноном. Але якщо такої можливості немає, то можна читати і Псалтир.
• Коли тіло омите і одягнене, запалюється лампада або свічка, яка повинна горіти до тих пір, поки в будинку знаходиться покійний.
• До рук покійного кладуть похоронний хрест, на груди кладуть святу ікону: для чоловіків – образ Спасителя, для жінок – образ Божої Матері (краще придбати церковній лавці, де вже все освячене).
• На чоло померлого кладуть віночок, що є символом дотримання віри покійним християнином і вчинення ним християнського життєвого подвигу. Віночок покладається в надії на те, що покійний у вірі отримає по воскресінні від Бога небесну нагороду і нетлінний вінець.
• Труну зазвичай ставлять посеред кімнати перед домашніми іконами, головою до образів.
• Бажано відразу після смерті людини замовити в храмі або монастирі Сорокоуст – поминання за Божественною літургією протягом 40 днів. У храмах, де богослужіння здійснюється не щодня, покійного поминають протягом 40 Божественних літургій. При бажанні і можливості можна подати записки з ім’ям покійного і в кількох храмах. Робити це бажано ще до відспівування і поховання.
Літургія (грецьк. λειτουργία, «служіння», «спільна справа») – найголовніше християнське богослужіння у православних, католиків і в деяких інших церквах, в якому відбувається таїнство Євхаристії. Літургія – прообраз Таємної Вечері.
Якщо людина померла не вдома і тіла її дома немає
• Після того як виконані всі формальності і тіло забрали в морг треба починати читати в червоному кутку перед іконами канон, званий «Послідування по виходу душі від тіла», а потім Псалтир за покійним. Якщо немає можливості запросити в дім священика, то «Послідування» можуть читати найближчі родичі і знайомі. Спеціальний текст для читання мирянами розміщений у додатку.
• На наступний день необхідно відвезти до моргу чистий і, по можливості, новий одяг, інші необхідні речі (більш докладно можна прочитати в статті «Що необхідно робити, коли померла людина»), а також натільний хрест (якщо не було на покійному), похоронний хрест в руки і ікону: для чоловіків – образ Спасителя, для жінок – образ Божої Матері (краще купувати в церковній лавці де все вже освячене).
• Необхідно попросити працівників моргу підготувати тіло до похорону з врахуванням православних традицій (зазвичай працівники моргів їх прекрасно знають).
• У перший же день після смерті потрібно обов’язково подбати і про церковне поминання покійного. Бажано відразу замовити в храмі або монастирі Сорокоуст – поминання за Божественною літургією протягом 40 днів. У храмах, де богослужіння відбувається не щодня, покійного поминають протягом 40 Божественних літургій. При бажанні і можливості можна подати записки з ім’ям покійного і в декількох храмах. Робити це бажано ще до відспівування і поховання. Але не слід забувати замовляти Сорокоуст і після закінчення 40 днів.
ПОХОРОН
Якщо похорон починається з дому, то за годину-півтори перед винесенням труни з дому над тілом померлого ще раз читається «Послідування по виходу душі від тіла».
Якщо ритуал починається від моргу, то можна прочитати «Послідування по виходу душі від тіла» перед початком ритуалу в будь-якому місці (у храмі, біля моргу).
• Труну виносять, звертаючи лице покійного до виходу, тобто ногами вперед. Проводжаючі співають «Трисвяте»: «Святы́й Бо́же, Святы́й Кре́пкий, Святы́й Безсме́ртный, поми́луй нас».
• За церковними правилами, всупереч існуючому марновірству, труну з тілом повинні нести по можливості саме близькі родичі і друзі. Виняток існує лише для священиків, які не повинні нести труну мирянина, ким би він їм не доводився. Якщо на похороні присутній священик, то він іде попереду труни як духовний пастир.
• У могилу покійного кладуть обличчям, зверненим до сходу. При опусканні труни знову співається «Трисвяте»: «Святы́й Бо́же, Святы́й Кре́пкий, Святы́й Безсме́ртный, поми́луй нас». Всі проводжаючі кидають в могилу по жмені землі. По можливості, необхідно уникати кремації (Детальніше про це у статті «Чи є воскресіння після кремації»).
• Надгробний хрест встановлюється в ногах покійного, звертаючи його лицевою стороною на захід, щоб обличчя покійного було направлено на святий хрест.
• Не можна для похорону православного християнина запрошувати оркестр.
• Поховання не повинно відбуватися в день Святої Пасхи і в день Різдва Христового.
Панахида– заупокійне богослужіння встановлене Церквою, що складається з молитов, в яких волають до Бога уповають на Його милосердя, просячи про прощення гріхів померлого і дарування йому блаженного вічного життя в Царстві Небесному. При служінні панахид родичі та знайомі померлого, які зібралися, стоять із запаленими свічками на знак того, що й вони вірять в світле майбутнє життя; наприкінці панахиди (при читанні молитви Господньої) свічки ці гасяться на знак того, що земне життя наше, палаюче як свічка, повинне згаснути, найчастіше не догорівши до передбачуваного нами кінця. Прийнято здійснювати панахиди як до поховання покійного, так і після – на 3-й, 9-й, 40-й день по смерті, в дні його народження, тезоіменитства (іменини), в річницю смерті. Але дуже добре молитися на панахиді, а також подавати записки на поминання і в інші дні. Це допомагає душам покійних і втішає тих, що моляться. У храмах панахиди служать зазвичай в суботу після Літургії.
Літію (від грец. «Старанна молитва») – в православному богослужінні частина всеношної. Нині літію, крім передсвяткових всеношних, вчиняється у випадках суспільних лих або при спогадах про них, зазвичай поза храмом, з’єднуючись з молебнем, а іноді і з хресною ходою.
Особливий рід літії встановлений для моління про померлого, при винесенні його з дому, а також, за бажанням його родичів, при церковному поминанні про нього у всякий інший час в іншому місці. Літію можна читати не тільки священикам, але й мирянам. Текст літії для мирян можна знайти у додатку. Дуже добре прочитувати літію і молитися при відвідуванні кладовища.
• Відспівування не робиться при похованні нехрещених (тобто тих, хто не належить до Церкви), іновірних (людей неправославної віри).
• Церква також не відспівує хрещених, але які відреклися від віри. У цьому випадку рідні та близькі самі повинні молитися за них в домашніх молитвах, подавати заради них милостиню, каятися на сповіді, що не сприяли їх зверненню до віри.
• Не відспівує Церква і самогубців, за винятком особливих випадків (наприклад, при неосудності того, хто покінчив із собою), але тільки з благословення правлячого архієрея.
Відспівування самогубців проводиться тільки за благословення (дозволу) правлячого архієрея (епіскопа). Для того щоб його отримати, необхідно після самогубства терміново звернутися до єпархіального управління (в обласному центрі) з проханням дозволити відспівування (і церковне поминання). Для цього треба надати в єпархіальне управління необхідні документи (довідки з психоневрологічного диспансеру, наркодиспансеру, лікарні, поліклініки і т. п.) і свідоцтва (психолога, психіатра, сусідів, педагогів і т. п.), які могли б пояснити самогубство,яке відбулося, неосудністю, психічним захворюванням, афектом під час скоєння суїциду та іншими пом’якшуючими факторами. Також слід звертатися до архієрею, якщо є сумніви в тому, що померлий покінчив життя сам (наприклад, це міг бути нещасний випадок, смерть з необережності та ін.) Але якщо самогубець здійснив суїцид за відсутності факторів, які Церква визнає пом’якшуючими, то не варто намагатися обманом і маніпуляціями отримати благословення єпископа. Адже навіть якщо єпископ, введений в оману, дасть дозвіл, то Бога обдурити не можна. Він точно знає, що було на серці у самогубця і тих людей, які вводили в оману священноначаліє. Набагато краще в цьому випадку не обманювати, а посилено молитися, робити заради самогубця справи милосердя, подавати милостиню, поститися, а також робити все, що може принести його душі розраду.
• Для відспівування труну з тілом померлого заносять в храм ногами вперед і ставлять обличчям до вівтаря, тобто ногами на схід, головою на захід.
• При здійсненні чину відспівування рідні та близькі повинні стояти біля труни з запаленими свічками і посилено молитися разом зі священиком про душу покійного.
• Після виголошення «Вічної пам’яті» священик читає над покійним дозвільну молитву. Нею прощаються клятви і гріхи, які були на померлому, в яких він покаявся на сповіді (або забув покаятися через забудькуватість або незнання). Але ті, в яких він не розкаявся навмисно (або взагалі не каявся на сповіді), дозвільною молитвою не прощаються. Текст молитви покладається священиком в руки покійного.
• Після цього проводжаючі, загасивши свічки, обходять труну з тілом, просять у покійного прощення, цілують віночок на лобі і ікону на грудях. Тіло повністю закривається покривалом, священик хрестоподібно посипає його землею. Після цього труна накривається кришкою і вже більше не відкривається.
• Зі співом «Трисвятого» труну виносять із храму обличчям до виходу (ногами вперед).
• Якщо немає можливості привезти тіло покійного в храм, або запросити священика додому, то в храмі може відбуватися заочне відспівування. Після нього родичам дають землю (пісок) з Панахидного столу. Цією землею хрестоподібно посипають тіло покійного. Якщо до цього часу покійний вже похований, то землею з Панахидного столу хрестоподібно посипається його могила. (Якщо поховання урни проводиться в колумбарії, то в цьому випадку освячену землю висипають на будь-яку могилу православного християнина, але не кладуть (не розсипають) її в комірці, де зберігається прах.
• Детальніше про питання, пов’язані з відспівуванням, можна дізнатися в статті «Чи є відспівування перепусткою до раю?».
ПОМИНКИ
• Після відспівування в церкві і поховання тіла на кладовищі, родичі покійного влаштовують поминальну трапезу – це свого роду християнська милостиня для тих, хто зібрався.
• Таку трапезу можна організувати на 3-й день по кончині (день похорону), 9-й, 40-й дні, півроку і рік по кончині, в день народження і день Ангела покійного (тезоіменитство, іменини).
• На поминальному столі категорично не повинно бути спиртного, щоб не нашкодити душам померлих людей. Вживання спиртного на поминках – це відгомін язичницьких тризн.
• Якщо поминки відбуваються в пісні дні, то і їжа повинна бути пісною.
Пісними днями є дні постів, а також середи і п’ятниці. Піст – утримання тіла від їжі тваринного походження, а також від перенасичення і потішання пісною їжею (треба враховувати, що пісні дні бувають різними за суворістю посту). Інформацію про це можна отримати з церковного календаря. Піст – це час стриманості душі від злих помислів, справ і слів; час сугубого покаяння і тверезості. Піст є засобом боротьби з пристрастями і набуття чеснот.
• У будні дні Великого посту поминки не вчиняються, а переносяться на найближчі (вперед) суботу та неділю. Робиться це тому, що тільки в суботу і неділю відбуваються Божественні літургії Іоанна Златоустого та Василя Великого, і за проскомидією виймаються частки за покійних, а також відбуваються панахиди.
• Поминальні дні, що випадають на Світлу седмицю і на понеділок другої пасхальної седмиці переносяться на Радоницю.
Світлою седмицею називають 7 днів святкування Святої Пасхи – від власне Великодня до Фоминого тижня. На Світлій седмиці скасовується піст в середу і п’ятницю, а також земні поклони. Ранкові та вечірні молитви замінюються співом Пасхальних годин.
Радониця – спеціально встановлений Церквою день поминання покійних, який вчиняється на 9-й день після Великодня, у вівторок Фоминого тижня, який йде слід за Світлою седмицею. День встановлений, щоб віруючі могли розділити радість Пасхи з душами рідних і близьких, померлих в надії на Воскресіння і Вічне життя. На Радоницю, на відміну від днів Світлої седмиці, прийнято відвідувати кладовища, де поховані близькі, наводити порядок на могилах (але не влаштовувати на кладовищі трапезу) і молитися.
ВIДСПIВУВАННЯ
• На 3-й день по кончині (на практиці, через різні обставини, це може бути будь-який інший день) померлий православний християнин удостоюється церковного відспівування і поховання. Це чинопослідування не вчиняється тільки в день Святої Пасхи і в день Різдва Христового.
• Відспівування відбувається заради померлого тільки один раз, на відміну від панахид та літій, які можуть вчинятися багаторазово.
• Важливо в дні поминання покійних і протягом 40 днів посилено роздавати милостиню жебракам і нужденним в ім’я душі покійного. Добре також роздавати речі покійного нужденним.
Але і після закінчення 40 днів не варто припиняти цю богоугодну справу, яка дуже допомагає душі покійного.
Докладніше про значення і сенс поминок можна прочитати в інтерв’ю «Веселі поминки, або Як ми шкодимо душам померлих».
У підготовці цього матеріалу були використані наступні видання:
1. «В путь всея земли. Отпевание, погребение и поминовение усопших», — издание Сретенского монастыря г. Москвы.
2. «Последний путь всея земли. Вопросы и ответы об обряде погребения», — издание Данилова монастыря г. Москвы.
3. «Православное поминовение усопших» под редакцией Мельникова В.Г.
4. «Чем мы можем помочь умершим. Учение о посмертной судьбе. Православный обряд погребения. Молитвы об упокоении», — издание общества.
Загрузка...
