Про життя після смерті і допомогу душі покійного

– Люди, у яких йдуть з життя близькі, часто задаються питанням: що таке душа? Чи є вона взагалі? Досвід наших предків, показує, що душа існує, але ми ж не можемо її побачити, помацати? Ці протиріччя часто ставлять в тупик.

– Зовнішнє життя, яке нас оточує, ми можемо спостерігати виразно і чітко. Це доступно кожному. Але ось душа – це таємниця за сімома печатками, її не можна помацати, побачити навіть під мікроскопом. І якщо про свою душу ми щось якось знаємо, то про чужу можемо тільки здогадуватися. Тому як, Господь сказав: «…Кто из чело­веков знает, ЧТО в человеке, кроме ДУХА человеческого, живущего в нем?» (1 Кор. 2: 11).

Коли ми розмірковуємо про себе, то не замислюємося про колір своєї душі, як вона бачиться людям. Однак, при спілкуванні, ми можемо ВІДЧУТИ іншого. Як – незрозуміло, але здатність відчувати у нас є. Йдеться про сприйняття душі, коли одна душа сприймає іншу. Чим людина досвідченіша, доросліша, тим більше вона може вловити різних нюансів, особливостей чужої душі. Наприклад прозорливці, можуть набагато більше сказати про інших, ніж звичайна людина. Їм Господь відкриває те, що для звичайного розуму не доступно.

І якщо навіть порівняти народження дитини, яке проходить в муках, і спостерігати смерть і агонію, то і тут можна провести аналогію. Тобто тіло народжує наче б душу, яка виходить з нього. І дійсно, після смерті все припиняється, так само як і у жінки після пологів. Це те, що людині відкрито.

А далі, мабуть, недарма Бог приховує від нас, ставить нам перешкоду. Є речі, які можна знати всім, а є знання, які вимагають певного рівня духовної зрілості. Наприклад, багато подробиць, які відбуваються в сімейному житті, дітям не відкриваються, а відкриваються в певному віці. Так і тут. Знання про душу, дається людині в міру її духовного зростання. Ось чому святі багато знають про душу і відчувають її, але не шукають. Я впевнений, що шлях пізнання душі – це шлях не читання, не вивчення питання на чиїхось прикладах, а ШЛЯХ СВОГО власного дорослішання.

Повертаючись до метафори скажу, що скільки б ми не наводили аргументів про доросле життя малюкові, він все одно не може правильно розібратися в цій інформації. Виросте – зрозуміє обов’язково. Ось і нам треба прагнути до духовного зростання. Тоді нам все буде ясно.

– Що робити людині, що переживає втрату близького, якщо вона раніше не замислювався про душу? Як їй зрозуміти і прийняти те, що відбувається?

– Буває, що люди ходять в храм, ставлять свічки, вважають себе членами Церкви, але в горі у них виникають реакції, як в атеїстів, – невіра, ремство, сумнів в Його справедливості. З чим це може бути пов’язано?

Коли ми втрачаємо близьких, то, перш за все, стикаємося з абсурдністю ситуації. Ми не можемо повірити, що людини більше немає і нас теж колись не буде. Це не вкладається в нашій свідомості. Оскільки людина до таких речей не була готова і раніше про це не задумувалася, то для неї подібні думки стають реальним і відчутним болем.

Як правило, люди віруючі, що мають філософський склад розуму, звичайно не так болісно сприймають втрату. Вони починають задавати питання СОБІ і шукати відповіді в СОБІ … І Господь відкривається ім. І відкриває …

Ті ж, хто звик жити мирськими стереотипами, хто не хоче і не вміє думати про духовні речі, дуже часто зупиняються на обряді. Для них зовнішня сторона стає важливішою. Але ж сам по собі обряд не допомагає ні душі скорботного, ні душам покійних.

Важливо не скільки разів ви заходите в храм, а що при цьому ви в собі відкриваєте.

– Коли немає віри, підтвердження наявності душі, духовного досвіду, людина починає вдумуватися в свої сни, прислухатися до порад оточуючих. Потрапляючи в хаос думок і невизначеності, її страждання збільшуються. Що можна порекомендувати в цьому випадку?

– У критичні моменти життя ми опиняємося на роздоріжжі. Від нас залежить, якою дорогою піти і що вибрати: «вірити — не вірити» і «у ЩО вірити». Боячись помилитися, ми хочемо точно знати, як правильно.

Ось тут якраз важливо – смиренність.

Щоб прийняти те, що вже відкрито, і потерпіти, що не знаєш більшого. Не треба вимагати очевидних знань заради власного заспокоєння, це може призвести до більш важких страждань.

Тому в християнстві постійно і йдеться про смиренність. Буде людина цінувати, що має, йому воздасться більше. Як Господь сказав: «Имеющему дано будет и преумножится, а у не имеющего отнимется и то, что имеет». (Лк. 19: 26).

Не вірте в порожнечу.

Так само людина постає перед вибором, у що вірити: в те, що душа є і вона безсмертна, або після смерті все закінчується і нічого більше немає. Це теж віра. Віра в порожнечу. Я хочу продемонструвати це на прикладі. На числовій осі дуже багато чисел, аж до дрібних, їх незліченна кількість. Людині, щоб представити ці числа, треба замислюватися, малювати їх в уяві. А є нуль. Він один. І про нього не потрібно замислюватися і міркувати. Це і є ця порожнеча.

Я можу порекомендувати людям, які сумніваються в існуванні душі, принаймні, не вірити в інше, що говорить, що все закінчується. Не можна давати цій іншій вірі заволодіти собою. Це значно погіршить ситуацію.

Ми звикли за 70 років матеріалістичної філософії до певних суджень. Є матерія, а є її властивості. Властивості є вторинними. Сама матерія – це важливо, як прийнято вважати. Тому до властивостей ми ставимося як до чогось більш легковажного. А насправді, справа складається по-іншому.

Можна проілюструвати це прикладом з фізики. Є матеріальні об’єкти. А є те, що називають просто функціями, які не мають самостійного значення. В релігії ці функції теж несуть в собі життя. Вони не менш реальні, ніж матеріальні об’єкти, їх називають Ангелами. Ці функції, Ангели, не менш реальні, ніж фізичні об’єкти.

І душа за своєю природою, набагато ближче до Ангелів, ніж до якихось матеріальних об’єктів. Душу не можна виміряти, спостерігати, але дію її ми бачимо.

– Чи можна якось пов’язати тему клінічної смерті з питаннями душі? Адже трапляється, що після незвичайних подій, людина внутрішньо перетворюється і починає вірувати в Бога?

– Так, безумовно, такий феномен присутній. Є безліч робіт про клінічну смерть, про вихід душі з тіла, зібраних з різних серйозних джерел. Зібрано безліч історій про вихід душі з тіла, коли людина бачить себе зі сторони.

Але про ще більшу кількість таких випадків ми не дізнаємось, тому що дуже багато людей, з якими відбувалися ці феноменальні речі, не говорять про це. Ці переживання залишаються глибоко особистим, інтимним досвідом, про який вони не хочуть говорити. Дуже серйозним доказом істинності переживань можна вважати те, що дійсно, багато людей, які пережили клінічну смерть, духовно приходять до того, що по старому жити вже не можуть, мирське перестає їх хвилювати так, як раніше, і вони йдуть до Церкви.

Якщо говорити про властивості душі, то деколи дивуєшся, як зовнішність людини міняється від її душевного і духовного стану. Злу людину ми завжди можемо відрізнити від доброї. Внутрішнє завжди відбивається на зовнішньому. І людина, яка була злою, потім покаялася, стала займатися праведною діяльністю, стала доброю, у неї і зовнішність змінилася при цьому. Чи це не обґрунтування зв’язку душі і тіла? Не мозок же змінює зовнішність!

Великі подвижники Серафим Саровський, Сергій Радонежський, Кирило Білозерський були дуже критичні і самостійні люди, з критичним образом думок, тверезомислячі … І ці духовні люди не сумнівалися, а були впевнені і знали, що душа є.

Як це не дивно звучить, але клінічна смерть або ситуації на межі життя і смерті є якимось стимулом, який змушує думати і відкривати очі на реальність, особливо духовну.

Але це можливо тільки, якщо людина сама хоче прозріти, пробудитися від невіри. А якщо такого бажання немає, то як говорить професор Московської духовної академії О. І. Осипов «спробуйте пояснити сліпому, як виглядає рожеве або жовте», йому нічого не доведеш.

– Але як можна повірити в життя після смерті, якщо ми не знаємо, за якими законами воно відбувається і що собою представляє?

– Я вже говорив, про те, що життя душі йде за іншими законами. Якщо навести ще один приклад з фізики, то ми знаємо, що є електричне поле, а є магнітне поле. Це різні поля та закони різні, але тим не менше вони тісно пов’язані одне з одним. Електричне поле породжує статичні частинки. А при русі цих частинок виникає магнітне поле. Доречі, магнітне поле виникає не тільки при русі статичних частинок, але може існувати взагалі без всяких частинок. Ось так пов’язані ці різні, але пов’язані світи. І точно пояснити властивості іншого світу, перебуваючи в цьому, неможливо.

Хочу навести в приклад слова протодиякона Андрія Кураєва, який говорить, що дивним чином християнство відрізняється від інших вірувань і релігій. У ньому мало розроблена частина про існування душі після смерті. Ми майже не знаємо, що там за межами нашого земного життя.

У Євангеліє, написана єдина історія про багатія і Лазаря, яка розкриває нам частину життя після смерті. (Лк. 16). Але от що дивно, Христос після Воскресіння практично нічого не сказав і не додав про це. Дуже багато переказів дійшло до наших днів, а про життя після смерті – майже нічого. Це означає, що нам це НЕ ПОТРІБНО. Сам Господь поставив межі, вказавши нам: «Ви туди не ходіть, це знання не для вас, ви – поки ще немовлята. Підростете – дізнаєтеся».

Адже якщо дитині розповісти про море, яке вона ніколи не бачила, для нього морем може здаватися і ставок з жабами у дворі. Якщо вона ніколи не бачила моря, то зрозуміти що це напевно не може. У неї вмикається уява, і зі своїми фантазіями вона придумає все, що завгодно, але далеке від реальності. Поки дитина САМА не побачить море, вона не зрозуміє всієї краси, як би їй не намагалися пояснити. Найголовніше тут – довіра до Бога.

І цьому треба навчитися. Не намагатися самому представляти і фантазувати, як там буде – добре чи погано, а жити в цьому житті з Богом. Головне завжди пам’ятати: перехід в інше життя – це дійсно таємниця.

У Церкві все зводиться не до уявлення про життя після смерті, а до допомоги. Якщо ви можете зробити щось для померлого – зробіть. За Євангелієм, існує певний зв’язок, між тим життям, яке тут, і тим, яке там. Якщо ви тут жили по-божому, отже і там буде добре.

– Що ми можемо зробити для душі людини, яка відійшла в інший світ?

– Тут, в реальному житті, доповнити її життя, зробити щось заради неї: наприклад, молитися, змінити себе, піти до Бога. І ця допомога відіб’ється на її житті там. Якщо заради померлого твориться милостиня, робляться справи милосердя, це рівноцінно тому, якби вона зробила все це сама. Тому що душі близьких, що пішли в інший світ, продовжують бути нерозривно пов’язані з нашими душами.

Хочу проілюструвати це ще одним прикладом з фізики. Дві найдрібніші частинки, які перебували у взаємодії, після поділу продовжують вести себе як частини єдиної реальності. Навіть перебуваючи на величезній відстані одна від одної, вони ведуть себе однаково, одночасно змінюючись, відносно одна одної, хоча між ними не відбувається ніякого обміну інформацією. Ми як частки єдиного цілого теж ніколи не втратимо одне одного. Тому давайте піклуватися про душі тих, кого зараз немає поруч, щоб вони відчули нашу любов.