– Скажіть, для чого людині сльози? Є в них, напевно, якийсь закладений природою сенс?
– Звичайно, адже нічого в світі не створено «просто так». Наукою давно доведено, що всі природні процеси людського організму відіграють для нього якусь важливу роль. І зовсім не випадково здатністю плакати ми наділені від самого народження. Наприклад, для немовляти плач є єдиним способом залучення до себе уваги. По мірі дорослішання діти, особливо хлопчики, вже починають соромитися сліз і плачуть усе рідше. Але все-таки в житті кожного з нас бувають моменти, коли навіть найстійкішим чоловікам важко стримувати сльози.
Емоційні сльози – це реакція організму на надмірно складні для психіки моменти життя. Викликані вони можуть бути самими різними причинами: не тільки горем, образою, розчаруванням, досадою, жалістю чи тугою, але і радістю, розчуленням, ніжністю та навіть проявом любові. Правда, сльози щастя дуже рідкісні, і в основному людина плаче, коли їй дуже погано. Не дарма такі сльози в народі називають «гіркими». Саме вони допомагають нашій психіці впоратися зі складною ситуацією.
Відомо також, що емоційні сльози здатні приводити до норми кров’яний тиск, підвищувати опірність організму захворюванням і «вимивати» стрес. Слізна рідина містить в собі психотропні речовини, які зменшують напругу і тривогу, ось чому саме після плачу настає психологічна розрядка, і ми відчуваємо себе легко і спокійно. Справа в тому, що сильні емоції, які опановують нами, завдають шкоди організму. Щоб уникнути негативних наслідків, нам необхідно ці почуття якнайшвидше опрацювати – якось їх виразити. Зробити це можна голосом, жестами, мімікою і, звичайно ж, сльозами. Ось і виходить, що плач за своєю суттю – максимально ефективний засіб прояву людських емоцій, що приносить користь нашому здоров’ю.
– Але якщо сльози такі корисні, то всім, хто намагається підтримати людину, яка переживає горе, не слід лякатися її плачу?
– Підтримувати людину в нещасті дуже нелегко. Слова співчуття не завжди втішають, та й мало таких слів, які можуть вгамувати душевний біль тих, хто поховав свого близького. Багато людей просто губляться, бачачи плач і ридання згорьованих, і не знають, як чинити і що робити. Найчастіше вони сподіваються, що з часом людина, яка страждає, впорається зі своїм горем самостійно і допомога в цій справі їй не потрібна. Але це не більш ніж поширена помилка.
Раніше люди не віддалялись і не відгороджувалися від тих, хто плаче. Навпаки, на Русі переживати біду-журбу людині у скорботі допомагала вся громада, померлих оплакували усім селом, і ці традиції були засновані на багаторічній народній мудрості. Абсолютно нормальним вважалося виливати свій біль гіркими сльозами.
– Значить, не варто говорити на втіху: «Не плач!»?
– Звичайно. Користі для того, хто переживає горе, від такого заклику бути не може, тому що виплакатися в горі просто необхідно.
Основна причина таких спроб «розради» полягає в тому, що в нашій свідомості закладена схема: якщо людина плаче, значить, їй боляче. Перестала лити сльози – печаль пройшла. Але ж це не так – невиплаканий біль залишається і лежить каменем на душі.
Інша причина, яка теж має психологічну основу, криється в тому, що деякі люди дуже тяжко переносять вид чужих сліз. Заклик «Не плач!» для них – єдиний вихід з ситуації, що травмує, коли нічим іншим заспокоїти вони не в змозі. Адже далеко не кожен здатний витримати вантаж співчуття.
– Але буває й так, що люди самі «забороняють» собі плакати? Чим вони керуються?
– Так, деякі дійсно стримують свої сльози, вважаючи, що якщо дати волю емоціям, то стане тільки гірше – як тобі самому, так і твоїм близьким. Заплакати для таких вольових людей означає «розклеїтися», а вони не можуть собі цього дозволити, адже оточуючим здається, що вони мужньо переносять горе. Але небезпека полягає в тому, що всі «невиплакані» сльози нікуди не зникають, а заганяються вглиб душі, де вони накопичуються і накопичуються. Якими несподіваними наслідками це обернеться – припустити важко, але можна з упевненістю сказати, що організм людини, яка переживає горе, в таких випадках відчуває великі перевантаження і емоційний зрив може статися в будь-яку хвилину. Відсутність сліз в даному випадку не слід вважати ознакою бездушності, це не більше ніж спроба зберегти ілюзію стабільного емоційного статусу людини.
– Крім того, що людині, яка переживає горе, треба допомагати виплакатися, чим ще її можна втішити?
– Людині, яка переживає горе, найбільш необхідне розуміння, що вона не одна, відчуття того, що поруч знаходиться духовно близька людина, яка розділяє її скорботу, яка не злякається її сліз і не буде закликати її бути сильною і мужньою, а, якщо треба, просто тихо поплаче разом з нею або мовчки вислухає.
Людям, які втішають, потрібно бути одночасно і тактовними, і такими, які викликають довіру. А допомогти в цьому можуть тільки любов і співчуття.
– До яких наслідків може призвести придушення сліз?
– Стримуючи сльози, ми знищуємо природну реакцію організму на біль. Візьмемо простий приклад: якщо людині впаде на ногу цегла, то вона рефлекторно на цей біль зреагує. А в нашому випадку біль не фізичний, а душевний. І якщо сльози самі навертаються на очі – хіба не природно проявити в них свої почуття? Швидше протиприродним буде стримуватися і показувати своїм виглядом, що «все гаразд», в той час як душа рветься від болю.
Придушення сліз може відбитися і на фізичному здоров’ї. Справа в тому, що при блокуванні емоцій виникає м’язове напруження, в результаті чого порушується робота всього організму. Найчастіше у згорьованих «затискаються» дихальні шляхи. Так як плач нерозривно пов’язаний з диханням, то стримування сліз викликає почуття його утруднення – відчуття кому в горлі, так знайомого багатьом. Не секрет, що такий конфлікт між необхідністю висловити свої почуття і страхом перед їх проявом призводить до неврозу і депресії.
Будь-яка емоція – це енергія, і, за законом збереження енергії, вона нікуди не зникає, навіть якщо ми будемо щосили намагатися її в собі задавити. Тому кращий спосіб позбутися від негативу і болю – випустити їх назовні.
– Всі знають, що жінки плачуть частіше, ніж чоловіки. З чим це пов’язано?
– Деяку роль у цьому відіграють наші соціальні стереотипи: плач трактується як прояв слабкості, безпорадності, інфантильності. Хлопчикам з дитинства вселяють, що лити сльози соромно: «Будь мужнім, хлопчики не ревуть». Батьків у цьому відношенні можна зрозуміти – вони переслідують виховну мету не виростити сина-«скиглю». Але все-таки потрібно розрізняти моменти, коли доречно сказати: «Не плач», а коли необхідно прийняти сльози дитини і навчити її правильно висловлювати свої емоції.
У жіночій прихильності до сліз ще «винен» і гормон пролактин, який відповідає за вироблення грудного молока. У чоловіків емоційна стриманість залежить в деякій мірі від наявності в організмі гормону тестостерону, який перешкоджає накопиченню слізної рідини в достатній кількості. Можна також припустити, що жінкам плач дається легше в силу їх психічної структури, якій властива м’якість. Психіка чоловіків в цілому більш стійка. Вони володіють такою рисою захисної поведінки, як високий контроль над проявом будь-яких емоцій, як позитивних, так і негативних.
– Але, незважаючи на це, чоловіки теж потребують допомоги, коли в дім приходить горе. Як їх можна підтримати?
– Треба тактовно порадити їм не соромитися своїх сліз і плакати, коли хочеться. Адже це абсолютно природна реакція на сильні душевні переживання. Плакати в горі не тільки нормально, але й цілюще, і цей природний процес не можна блокувати. А якщо той, хто переживає горе, «заціпенів» і не може виразити свій біль, треба допомогти йому розплакатися.
Чоловіки більш схильні до такого емоційного «скам’яніння». До речі, можна в цьому зв’язку згадати про статистику, яка показує, що представники сильної статі живуть менше жінок. Адже одним із факторів, які значно скорочують тривалість життя у чоловіків, є їхня емоційна стриманість, при якій негативні емоції накопичуються і діють руйнівно.
– У народі поширена думка, що невгамовними сльозами близькі «заливають» померлого на тому світі, тому плакати не слід. Наскільки виправдане таке застереження?
– Деякі люди схильні приписувати таку думку Церкви, але насправді ні в Писанні, ні в працях святих отців подібних суджень немає. «Заливати» померлого сльозами – не що інше, як забобон. Шкода, що багато згорьованих, почувши цю дурість, забороняють собі плакати зовсім, тим самим тільки погіршуючи свій стан. Як нам відомо зі Священного Писання, навіть Сам Христос просльозився про спочилого друга Лазаря (Ін. 11: 35) …
Ми завдаємо шкоди померлому не сльозами, а своєю бездіяльністю та відсутністю допомоги його душі: коли ми не молимося за нього і не творимо справ милосердя.
– А чи є ситуації, в яких сльози таки шкідливі?
– Безумовно. Благотворні і цілющі для нас тільки сльози, які очищають, після яких ми відчуваємо полегшення. Але коли людину, як вир, засмоктують скорбота і смуток – це та межа, коли користь від сліз перетворюється на шкоду. Плакати можна до тих пір, поки ми не впадаємо в ці стани, які починають активно шкодити нашій душі. Тому дуже важливо не упустити момент і зібратися з силами, щоб не загрузнути в таких смертних гріхах, як печаль і відчай.
– Як же розпізнати, де кінчається природне бідкання і починається гріховна зневіра?
– Будь-хто, хто переживає смерть близької людини, відчуває тугу, крайнє засмучення, малодушність і навіть нарікання. Втім, це нормальна реакція нашої психіки на горе. Небезпека виникає тоді, коли печаль змінюється відчаєм – втратою надії на Господа, сумнівом в обіцянках Божих, відсутністю вдячності Богові, а також нашим зреченням «от подвига многотрудной христианской жизни» і «поползновением сойти с сего поприща». Основна причина хвороби душі, яку називають сумом, в розпачі! А сам він – у неправильному, егоїстичному уявленні про наше життя і волю Божу.
Нерідко пристрасті печалі і зневіри плутають або приймають за одне і те ж. Але відрізнити зневіру нескладно: людиною, яка впадає в неї, оволодіває сильна лінь до будь-якої діяльності. Вона починає віддалятися від Бога і відчувати охолодження до свого духовного життя. Святитель Феофан Затворник з цього приводу писав: «Пропадає охота і в церкві стояти, і вдома Богу молитися, і читати, і звичайні добрі справи виправляти … Забуваються благодіяння Божі, і Сам Бог, і своє у Ньому спасіння, небезпека бути без Бога, і пам’ять смертна відходить – словом, закривається вся духовна область».
І якщо людина захворіла сумом, зневірою та відчаєм, то сльози з лік, які очищають душу, перетворюються в живильний субстрат, на якому починають паразитувати хвороби душі, роблячи життя нестерпним. Сльози в цьому випадку можуть ставати способом життя, підтримкою гріхів, виправданням відсутності молитви про померлого і т. п.
Треба завжди пам’ятати, що плач про близьку людину не повинен призводити до хвороби душі. Якщо після виплаканих сліз людині не стає значно легше або вона відчуває себе розбитою, втрачає сили, це повинно послужити тривожним сигналом.
Багато святих отців прямо говорили про те, що сльози для душі того, хто плаче, користі не приносять, якщо у нього немає прагнення до духовного зростання, наближення та розуміння Бога, і як наслідок – смирення перед Його волею. Плач про померлого тільки тоді во благо тому, хто переживає горе, якщо він з’єднується з молитвою, покаянням, жертвою і смиренням перед Божим промислом.
– А як допомогти людині, якщо вона впала у хворобливий стан відчаю?
– По перше, обов’язково звернути її увагу на те, кому вона робить добре, нескінченно гірко плачучи і страждаючи? Душі померлого? Ні. Собі – теж, якщо їй не стає легше. Більш того, впадаючи в смертні гріхи, вона не тільки не допомагає душі близької людини, але, навпаки, підіграє темним силам. Зазвичай багато хто після цього замислюються про те, що варто змінити поведінку.
А по-друге, хворобу треба не тільки зупинити, але й вилікувати. А найкращими ліками для душі є молитва. Сльози, підкріплені зверненням до Бога, однозначно будуть очищати і лікувати.
Якщо досвіду молитви немає, то почати можна з самої короткої, будь-якої відомої, або молитви своїми словами, яка буде гарячою і втішною, якщо творити її щиро і з покаянням. Болісний довгий плач забирає у людини фізичні і душевні сили. І, звичайно, коштує чималих зусиль взяти себе в руки і почати молитися. Тут не обійтися без сили волі, старанності і терпіння. Але результат від сліз з молитвою той, хто переживає горе, відчує відразу – це прилив сил душевних і тілесних, тепло на душі від допомоги, яку він надав своєю молитвою близькому.
Крім молитви є й інші ліки. Це справи милосердя і милостині, які, по можливості, треба творити разом з молитвою.
– Чи може неконтрольований плач з будь-якого приводу сигналізувати про те, що людина хвора? І що робити в таких випадках?
– Якщо людина перебуває в стадії шоку або зазнає ще гострий душевний біль, то частий плач цілком природний. При інших варіантах неконтрольованого плачу однозначно відповісти складно – необхідно кожен випадок розглядати індивідуально. Повторю, що якщо людина почуває після плачу не полегшення, а погіршення, то це – поганий симптом, який як раз говорить про те, що, можливо, ситуація перейшла в хворобу душі.
– Чи варто показувати свої сльози близьким, адже їм і без того погано?
– Приховування своїх істинних емоцій у присутності інших членів сім’ї та боязнь говорити про те, що трапилося тільки напружує обстановку в сім’ї, тому що кожен, залишаючись наодинці зі своїм захованим в серці болем, не має можливості ні поділитися своїми стражданнями, ні розділити горе іншого. Разом завжди легше йти по дорозі скорботи, ніж на самоті. Загальний плач об’єднує людей і пом’якшує їх серця, тому це дієва підтримка один одному, а побоювання нашкодити комусь своїми сльозами насправді нічим не обґрунтовані.
– А чи треба людині, яка переживає горе, ховати свої сльози від колег по роботі та друзів?
– Як ми вже говорили, після такої трагедії страждати для людини – це природно, і оточуючі, в своїй більшості, це добре розуміють. Тому можна дозволити собі сумувати. Проблема лише в умінні колег по роботі залишатися в відношенні до згорьованих тактовними і уважними стільки часу, скільки їм потрібно, щоб трохи заспокоїтися і оговтатися від трагедії. Але багатьох людей, на жаль, вистачає тільки на кілька проявів співпереживання, а потім чуже горе починає їх пригнічувати. Що тут можна порадити? Поки вам щиро співпереживають, діліться своїм болем. Але навіть якщо підтримки навколо немає, то заховати сльози можна, а от стримувати їх не потрібно. Завжди є варіант усамітнитися і поплакати. При цьому не ображайтеся на тих, хто не співчуває вашому горю, поставтеся до всього з розумінням і терпінням.
– Але як допомогти тому, хто радий би поплакати, а сліз просто немає?
– Найчастіше неможливість проявити горе в плачі пов’язана з тим, що колись раніше, в момент припливу сліз, ми їх стримували і не висловлювали ними свої емоції. Для зняття м’язової напруги, що виникла в результаті придушення почуттів, існують різні техніки і вправи на дихання. Але цю проблему краще вирішувати за допомогою фахівця-психолога. Самостійно ж собі можна допомогти помірними фізичними навантаженнями, наприклад вправами на розтягування м’язів або просто плаванням. Добре розслабляє тіло і масаж.
Крім цього, можна порадити слухати душевні пісні та спокійну музику. Тим, хто вміє, – грати на улюбленому музичному інструменті або займатися іншим творчістю.
І, звичайно ж, читання молитов про померлого – кращий спосіб вилити свій біль у сльозах.
– Деякі люди, які моляться, плачуть в церкві, навіть якщо у них нічого не сталося. Напевно, людині в горі тим більше не треба стримувати в святому місці своїх емоцій?
– Сльози в храмі ні в якому разі не треба стримувати – це сльози очищення. Сама духовна атмосфера церкви просвітлює наші серця. Вона допомагає нам зосередитися тільки на самих піднесених думках і почуттях і зрозуміти свою внутрішню сутність. Там ми прислухаємося до своєї душі, про яку часто забуваємо в суєті повсякденності. І багато емоційно стійких та впевнених у собі людей, прийшовши в храм, відчувають таку гаму почуттів та емоцій, що сліз стримати просто не в силах.
Про духовну значимості сліз так пише у своєму щоденнику відомий священик Олександр Єльчанінов: «Сльози такі значні, тому що вони приголомшують весь організм. В сльозах, в стражданнях закінчується наша плоть земна і народжується тіло духовне, плоть ангельська».
– Якщо підвести підсумок всієї нашої бесіди, то яке відношення до сліз того, хто переживає горе, має вважатися правильним?
– Треба розуміти, що плач, звичайно, не призведе до зміни навколишнього світу. Він не позбавить від душевного болю після втрати. Але в його силах зняти напругу і гострий біль, розслабити тіло, дати можливість диханню стати глибше і повніше, а також змінити внутрішній стан людини і духовно просвітити її.
Дуже важливо у такі моменти полегшення робити щось на благо душі близького і свого шляху, спрямованого до світлої пам’яті про померлого. Адже ми не знаємо, скільки ще днів відведено нам Богом, тому не слід гаяти ні хвилини.
Якою би нестерпною не була скорбота, не заганяйте себе в зневіру і печаль. Пам’ятайте, що причина відчаю криється в самій людині – у тому, як вона сприймає те, що відбувається з нею, звідки вона черпає сили для подолання важкого шляху і чи черпає їх взагалі. Щоб перемогти зневіру, треба знайти своє невичерпне Джерело сил. Багатовіковий досвід наших предків показує нам, що тільки Бог може заспокоїти й утішити скорботну душу. Чи прислухатися до безцінного досвіду, який залишили нам святі, – кожен вирішує для себе сам.
Людям же, що знаходяться поруч з людиною, яка переживає горе, слід пам’ятати слова апостола Павла: «Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всякого утешения, утешающий нас во всякой скорби нашей, чтобы и мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих!» (2 Кор. 1: 3–4).
Ці найвеличніші рядки, які приголомшують своєю глибиною, повинні постійно вказувати на справжнє Джерело розради всім скорботним на землі.