– Отець Федір, часто в суєті, по незнанню, а ще частіше через проблеми з фінансами або оформленням документів на поховання, люди кремують тіла своїх близьких, а потім ховають їх в урнах. Вам, ймовірно, відома ця проблема …
– До революції такої проблеми не було. Не було перенаселеності, таких величезних міст, основна частина населення жила в селах. Там християни, як і сотні років тому, ховали своїх близьких на сільських кладовищах (погостах). І міським жителям вистачало місця для спочинку. Нікому в голову не приходило влаштувати бізнес на продажу землі для останнього пристанища. Але часи змінилися. Урбанізація, сімдесят років безбожної влади, цинізм, жага наживи призвели до того, що старі православні традиції поховання в землю були сильно витіснені новими, що йдуть врозріз з нашою культурою та обрядами.
– А коли почалося це руйнування традицій?
– Перший крематорій в Росії з’явився при більшовиках в 1920 р. Для вихованих в дусі російської культури людей це було дикістю. Так само з подивом і страхом сприймалося влаштування на Красній площі спочатку мавзолею, потім кладовища прямо біля Кремлівської стіни і колумбарію в самій стіні, куди вмуровували урни з прахом. Люди, далекі від російської культури і традицій, влаштували цю вакханалію і насилля над здоровим глуздом. За сімдесят років радянської влади ми звикли до всякого роду безглуздостей і дикунства у вигляді колумбаріїв і крематоріїв.
– Але, незважаючи на те, що радянський час безславно закінчився, ця чужорідна традиція все ж залишилась! Як це пояснити?
– На жаль, і зараз, коли храми відроджуються, християн продовжують спалювати у вогненній печі. А відбувається це багато в чому тому, що все одно немає справжньої Православної віри, вірності традиціям, розуміння Православного вчення, необхідних знань. Але справа не тільки в цьому. А ще й в тому, що бізнес прийшов і на кладовища, земля для поховань часто коштує неймовірно дорого, її стало не вистачати. Крім того, з’явилося багато бідних людей, які просто не можуть собі дозволити купити землю для поховання в зручному місці. Щоб поховати людину, в наш час, наприклад, в Москві у багатьох випадках потрібно заплатити багато тисяч доларів за клаптик землі. І це в нашій безкрайній країні, яка багата на землю, як ніяка інша!
– Отець Федір, а взагалі що зміниться від того, що людину спалять? І яка різниця кремувати або захоронити в землю, так як воно буде розкладено?
– Різниця принципова. Звичайно, і православні гинули в пожежах, тонули, тоді їх місцем поховання ставало озеро або море. У всі часи в деяких випадках виходило, що православного можна було поховати в землі.
Але ж в даному випадку важливо не те, як тіло закінчує своє життя, а важливо те, ЯКЕ ВІДНОШЕННЯ у нас до цього тіла. І якщо буддизм, індуїзм та інші східні релігії, звідки і прийшла традиція спалювати тіла, відносяться до тіла як до в’язниці душі, яку треба після виходу душі якнайшвидше спалити і викинути як стару непотрібну ганчірку, то для християн тіло людське — це храм душі, який буде в свій час відновлений при воскресінні. Це ж абсолютно різне ставлення до тіла, хоча може здаватися, що спосіб поховання не важливий – все одно все звернеться в прах.
– Тобто людина може не воскреснути, якщо тіло її було піддано кремації?
– Повною і чудовою відповіддю на це питання можуть служити слова Патріарха Московського і всієї Русі Кирила: «Кремація знаходиться поза православною традицією. Ми віримо, що в кінці історії відбудеться воскресіння мертвих за образом Воскресіння Христа Спасителя, тобто не тільки душею, а й тілом. Якщо ми допускаємо кремацію, то тим самим як би символічно відмовляємося від цієї віри. Звичайно, мова тут йде тільки про символи, бо і поховане у землі людське тіло також перетворюється на прах, але Бог силою Своєю з праху і тління відновить тіло кожного», (див.: Лишь близость к Богу даёт человеку силы [електронний ресурс]. Режим доступу: korolev.msk.ru/books/919/Kirill1/ kirill1 /Н1-Т.htm).
– Тобто Бог в будь-якому випадку може відтворити тіло при воскресінні?
– Звичайно, для Господа можливо все. Він же створив з нічого весь світ. Значить, зможе і воскресити людське тіло з найдрібніших атомів. Не варто думати, що в Господа може щось не вийти через кремацію. Це безглуздість. Якщо буде Його воля, то воскресіння неодмінно відбудеться. І справа тут не в складності або неможливості це зробити, а в тому, що ми засмучуємо Отця нашого небесного своїм ставленням до тіла, яке Він нам дав.
Професор Московської духовної академії протодиякон Андрій Кураєв писав про це: «Господь вільний воскресити будь-яке тіло, і з будь-якої стихії Він здатний повернути його до життя. Інша справа, що поховання в землі більш людяне, більш насичене біблійною символікою і взагалі більш повчальне і втішне для близьких. Церква рекомендує ухилятися від кремації тіл не через побоювання, ніби кремація позначиться на долі покійного, а через те, що вона залишає шрами в душі тих, хто проводжає людину в її останню земну обитель … »(див. : Кураєв А., диякон. Оккультизм в Православии. М: Благовест. 1998).
Звичайно, це відноситься до випадків, коли ці дії зі спалення продиктовані спотвореними бажаннями, презирливим ставленням до традицій і вірі. В тих же випадках, коли родичі не мали можливості поховати по-християнськи, в силу різних обставин, я думаю, ми Бога не засмутимо. Він бачить наші проблеми, метання, бажання.
– А що з Вашої точки зору можна вважати такими обставинами?
– Як я вже сказав – відсутність грошей купити місце на цвинтарі. Але якщо кремують як би по бідності, а потім на місці поховання ставлять дорогий пам’ятник, замість якого можна було б купити навіть кілька могил, тут вже про бідність мова не йде, це лукавство.
Ще бувають випадки, коли за санітарними правилами неможливо підпоховати тіло в могилу до близького покійному (дочку до матері, бабусю до дідуся), для цього має пройти багато часу. А ось урну підпоховати можна. І багато людей кремують своїх родичів, щоб дорогі один одному при житті люди лежали разом в могилі. Але тут важливо розуміти, що померлі не живуть на кладовищі, там знаходяться тільки тіла (або прах), а душі – в інших обителях. Тому разом чи нарізно поховані близькі, принципового значення для їх душ не має. Якщо вони при житті любили один одного, йшли до Бога, жили по совісті, то обов’язково будуть разом, незважаючи на упокоєння навіть у різних країнах. А от якщо один з подружжя вів благочестиве життя, а другий, наприклад, був богоборцем, то хоч їх тіла і можна поховати поруч, але їх душі все одно будуть далеко одна від одної.
Отже кремацію і підпоховання урни в родинну могилу по-людськи зрозуміти можна, але з християнської точки зору це не зовсім правильні способи поховання.
– А якщо треба кремувати і поховати в одну могилу просто для зручності? Простіше приїжджати, прибирати, просити служити панахиди. Все в одному місці …
– І це можна зрозуміти. Дійсно, як літній дружині, яка живе в Москві, їздити на одне підмосковне кладовище на могилу матері, на інше на могилу чоловіка, а на третє на могилу до дядька? Звичайно, їй важко, витрачаються гроші. І якщо сил, грошей і здоров’я на це немає, то можна зрозуміти людей в таких випадках. Але все ж треба спробувати знайти будь-яку можливість для християнського поховання.
– Буває, що померла людина сама заповідала або говорила про своє бажання бути кремованою. Як у цьому випадку чинити родичам, які і хочуть проводити людину по-християнськи, але розуміють, що воля померлого священна?
– Якщо сам покійний керувався при цьому не бажанням допомогти своїм рідним уникнути матеріальних чи інших труднощів, пов’язаних з похованням, а хотів просто зникнути, щоб від нього не залишилося нічого, це страшно. Якщо людина свідомо зробила такий вибір, це зовсім погано, навіть, я б сказав, жахливо. Передсмертну волю, звичайно, порушувати не добре, але в даному разі нею краще знехтувати во ім’я порятунку душі покійного від гріха. Господь нам порахує в правду таке порушення.
– А як ставитися до бажання покійного розвіяти (розсіяти) прах над лісом, морем, дачею і т. п.?
– Як до чужорідної для нас, православних, дикості. Я вважаю, що нічого в цьому поганого для індуїста немає, але ми ж християни.
– А чи можна відспівувати людину, яка буде кремована або заочно відспівати того, чиє тіло вже піддано кремації?
– Безумовно, можна. Є якесь навколоправославне марновірство, що нібито не можна відспівувати тих, кого кремували. Це ще одна безглуздість, яку придумали і розносять люди, які не розуміють суті Православного вчення. Церква не позбавляє душі покійних своїх поминальних молитов через той чи інший спосіб поховання! Відспівування має відношення тільки до душі померлого, а не до його тіла. І спосіб поховання в даному випадку не має ніякого значення.
Але коли є можливість і кошти поховати людино належним чином в землі, а родичі заради власної зручності вибирають кремацію, то гріх не на спочилому, а на рідних.
– Часто виникають питання іншого роду, пов’язанні з кремацією. Що робити з іконою, що знаходиться в руках покійного? Як поступити з благословенною землею? Що робити з віночком і дозвільною молитвою в руці померлого перед кремацією?
– Якщо покійного відспівували до кремації, то перед спалюванням треба прибрати ікону з гробу. Віночок і дозвільну молитву спалюють разом з тілом. Землю ж необхідно перед кремацією розсипати по труні (якщо це не було зроблено в храмі).
Якщо ж відспівували заочно, вже після кремації, то під час підпоховання урни в могилу необхідно розсипати похоронну освячену землю хрестоподібно прямо по ній. При цьому треба читати Трисвяте. Якщо урну розміщують в колумбарії, то землю можна розсипати по будь-якій могилі, де похований християнин (але не розміщувати благословенну землю в осередок колумбарію!).
– Ну, а якщо вже після кремації близьких починає мучити питання, як це може позначитися на посмертному житті душі дорогої людини. І наскільки це страшний гріх?
– Наведу слова древнехристиянського письменника Мінуція Фелікса, який сказав: «Ми не боїмося ніякого збитку при будь-якому способі поховання, але дотримуємось старого і кращого звичаю віддавати тіло землі». Тобто, якщо вже трапилося тіло людини кремувати, то не треба з цього робити велику трагедію, яка призводить до того, що ми не тільки оплакуємо близького, але ще і оплакуємо той спосіб поховання, у який його поховали.
У кожній дії людини закладений певний символ. Не виняток і такі ключові моменти, як народження, хрещення, відспівування, смерть і поховання. Що таке кремація? Це процес, під час якого тіло відправляється до вогню, в піч вогненну, прямий образ в Євангелії — «будуть кинуті в піч вогненну, де буде плач і скрегіт зубів». Але це, звичайно, не означає, що він потрапить у пекло, як і те, що похований по-християнськи, потрапить у рай. Це було б занадто просто. Нам би не треба було нічого робити, а тільки створити умови для правильного власного поховання. Але Господь буде судити душу покійного не за способом поховання, а по нашим справам за життя.
Навіть якщо рідні це зробили, то тепер нічого повернути не можна. І сльозами, нервами теж нічого в минулому не змінити. Тому не варто карати себе за те, що так поховали дорогу людини. Треба покаятися, попросити вибачення у Господа Бога за наші неправильні дії. Та й у покійного теж добре попросити вибачення: «Матінко, прости, що так трапилось». І через це прощення смирятися, а через смиренність наближатися до Бога, у тому числі в молитві за покійних. І коли ми покаємося на сповіді за це, то Господь нас простить. І не треба буде лити сльози через нашу помилку. Пам’ятайте, якщо ми за скоєний гріх йдемо шляхом молитви, покаяння й смиренності, то навіть наші гріховні вчинки за Промислом Божим звертаються на благо.
– А наскільки важкий цей гріх? І чи може людина після такого вчинку вважати себе членом Церкви?
– Звичайно, за це ніхто не відлучає від Церкви, яка не забороняє кремацію категорично. У Церкви є тверда думка, але вона поблажлива. А до самого віровчення це має ще менше відношення. Професор Московської духовної академії Олексій Ілліч Осипов так говорить про це: «З точки зору православного віровчення, не має ніякого значення, чи була людина віддана землі або її кремували. Традиційний спосіб поховання має значення лише в плані благочестивої традиції, оскільки пов’язаний з певними церковними діями і більш глибоким сприйняттям людського тіла. Одна справа урна, а інше — це покійний, якого ми опускаємо в землю, в цю річку забуття земного. Ми як би зберігаємо цю людину, не спотворюючи її тіло. Тут присутні деякі моменти, які, безсумнівно, більш правильні в порівнянні з кремацією, але вони не стосуються суті віри».
Загрузка...
