– Що таке відспівування?
– Відспівування – це взагалі народна назва, яка була дана молитовному чинопослідуванню, заснованому Церквою для напуття і проводів людини в інший світ, за те, що більше половини молитов в ньому співається. Правильно говорити – «послідування мертвотне». Його проведення свідчить про те, що померлий належав до православної громади (вів церковний спосіб життя, хоча б іноді сповідався і причащався), і тепер близькі зібралися, щоб попрощатися з ним і помолитися за його душу Богові.
– Яка різниця між чинопослідуванням і обрядом?
– Поховання є обрядом, але відспівування – щось більше, ніж просто обряд. Обряд – це тільки зовнішнє, символічне вираження суті вірування. З його допомогою людина намагається перетворити невидиме на видиме, щоб зробити його більш зрозумілим. Але за формою завжди є щось ще.
Саме слово «обряд» походить від слова «обряджати», тобто «приводити до належного вигляду». Наприклад, російські священнослужителі під час церемоній обряджаються, відповідно до церковних правил, в різні облачення. У греків або у будь-яких інших народів ці облачення можуть бути іншими, але суть чинопослідування, в якому вони беруть участь, не зміниться. Або священик при проведенні Таїнства Вінчання на словах «славою і честю вінчай їх» повинен підняти руки – це церемоніальна, обрядова сторона. Але якщо він помилково або з немочі так не зробить, то нічого не станеться – суть таїнства залишиться тією ж самою. Це стосується й інших обрядів, які можуть відрізнятися за формою, але при цьому будуть мати абсолютно ідентичний зміст.
– Чи є різниця між відспівування і панахидою?
– Панахида – це заупокійна молитва про померлого, яка може відбуватися і до відспівування, і після. Чинопослідування, яке називають відспівуванням, вчиняється над покійним один раз. Зазвичай на третій день після смерті.
– Чи може панахида бути громадянською?
– «Громадянська панахида» – безглузде, не маюче змісту нагромадження слів. Це приблизно теж, що і «громадянський військовий». Виникає питання, так він цивільний або військовий? У безбожні роки слово «панахида» було взяте з церковного словника і пристосоване під цивільні потреби. Насправді такий захід логічніше називати церемонією світського прощання чи світської церемонією прощання з покійним.
– А що таке літія?
– Це завершальна частина панахиди, коротке моління про душу покійного. Вона може вчинятися в храмі, на могилі або вдома не тільки священнослужителем, але й простим мирянином.
– Багато хто вважає відспівування «перепусткою до раю», чи так це?
– Це потворне, образливе, практично магічне сприйняття відспівування. Люди, які так думають, взагалі не розуміють того, що відбувається. Під час відспівування всі присутні повинні соборно молитися, щоб душа пройшла ті випробування, з якими вона неминуче стикається після смерті. Покинувши тіло, вона починає страждати від власних недосконалостей і пристрастей. Саме тому Церква закликає віруючих боротися з поганими схильностями, звичками і змінювати себе в кращу сторону. Молитви, вимовлені під час відспівування, дуже допомагають душі, втішаючи її. Але ні в якому разі не можна думати, що за допомогою відспівування ми можемо визначати стан цієї душі у Вічності, а тим більше проводити суд над нею! Це помилкове розуміння сенсу відспівування, зухвале нав’язування Богові своїх бажань і уявлень. Бог приймає до уваги нашу любов, виражену в наших молитвах (в тому числі і у відспівуванні), милостині, милосерді. Але вершить Суд саме Він, а не ми.
Найголовніше, що треба зрозуміти, відспівування – це не автоматичне прощення гріхів! Воно звільняє покійного від помилок, які його обтяжували, в яких він покаявся або які не міг пригадати на сповіді, після чого душа його примиряється з Богом і ближніми, а потім відпускається в загробне життя.
– Кому може бути відмовлено у відспівуванні?
– Це можливо тоді, коли священик достеменно знає, що новопреставлений за життя зневажив Бога або попросив у заповіті не відспівувати його.
– Чи можна відспівувати п’яниць і наркоманів?
– У нинішній час Церква вважає таких людей порочними, але відспівувати їх дозволяється.
– А самогубців?
– Ні. До виключень належать ті випадки, коли людина була психічно нездоровою. Тоді Церква може відспівати покійного, але перш його родичам доведеться отримати спеціальний дозвіл в єпархіальному управлінні.
– Чому священики відмовляються відспівувати невіруючих?
– А що може змінити відспівування, якщо людина за життя не сповідувала Бога або позиціонувала себе атеїстом, агностиком, сміялася з віри і віруючих, а може, навіть була їх гонителем. Вона ніколи не каялася, не причащалася, не прагнула до Бога, не бажала Його. Тільки уявіть, що відбувається з душею, яку насильно штовхають до Творця, в той час як вона сама відторгається і не визнає Його. Уявіть, що Ви насильно заштовхуєте в кабінет президента людину, яка знати не хоче про існування глави держави. Але Ви, не рахуючись з його думкою, нав’язуєте йому спілкування з президентом і змушуєте обговорити з ним важливі питання. Навіщо надавати таку «ведмежу» послугу? Тим більше що мова йде про Бога, влада якого вище за всяку владу на землі і на небі. Не вважайте себе вершителем, рівним Богові.
– А що близькі можуть зробити для душ родичів, які померли невіруючими?
– Заради грішної душі близької ми можемо творити милостиню, здійснювати справи милосердя, молитися і тим самим примиряти його душу з Богом. При цьому треба пам’ятати, що президент не чекає кожного з нас, а ось Бог приймає кожного, хто звертається до Нього. Отже немає причини для розпачу. Навпаки, у нас ще є час зробити все необхідне для допомоги і порятунку душ рідних та близьких.
– Що треба робити під час відспівування?
– Любити! Молитва за померлого повинна виходити не тільки з вуст, але і з серця людини. До того ж доводити свою любов треба і словом, і ділом. Любов визначається ступенем жертовності. Ось і попрацюйте для душі того, хто сам вже не може. По-перше, читайте Псалтир за новопреставленим, по кафізмі в день, і не просто механічно, а прагніть розуміти, про що там йдеться. Його слід читати протягом сорока днів. А якщо є така можливість, читайте і довше. Звичайно, робити це потрібно не лежачи на дивані, а серйозно, з розумінням того, перед Ким ви молитеся. По можливості, творіть милостиню, справи милосердя за покійного. Все це прояви справжньої любові до померлого.
– Чи варто брати з собою на похорон і поминки дітей?
– Дитина обов’язково повинна бачити, що наша природа пристрасна, тлінна і смертна. Присутність на похороні і відспівуванні дає всім людям (і дорослим, і дітям) можливість ще раз замислитися про тлінність свого буття, про дійсний сенс життя, про вектор свого розвитку.
Погано, що смерть зараз стали ховати від дітей. По-перше, вони лякаються, відчуваючи, що від них приховують щось важливе. Коли дорослі говорять щось типу «дідуся більше немає, і бачити тобі цього не треба», а самі при цьому ридають, для дитини поняття «смерть» стає жахом. І, звичайно, вона не сприймає її як частину життя чи народження у Вічність. А адже їй доведеться багато разів з нею зіткнутися, і не тільки з чужою, але і з підготовкою до власної смерті. І ті неправильні уявлення, які нав’язали їй в дитинстві батьки, приховуючи від нього покійних, можуть погано відбитися на її психічному стані.
– Де може відбуватися відспівування?
– Відспівування повинно відбуватися в храмі. У виключних випадках – прямо на могилах (раніше це припускалося під час ведення військових дій чи епідемій). Іноді відспівування можливо і вдома. Але якщо вже ховають віруючого, що заважає родичам принести його тіло в храм – дім Божий? Адже душі приємно і радісно знаходитися там! До речі, раніше, слідуючи стародавнім традиціям, померлого не тільки відспівували в храмі, але і залишали там на три дні. І протягом цього часу, аж до похорону, читали за покійним Псалтир.
– А як воно повинно проходити?
– Православні ховають своїх ближніх у труні, яка до кінця відспівування залишається відкритою (якщо для цього немає особливих перешкод). Відспівування і погребіння прийнято здійснювати на третій день. Першим днем вважається сам день кончини. Тобто якщо людина преставилася у вівторок до півночі, то ховати його прийнято в четвер, а якщо в суботу то в понеділок.
Тіло в труні покривають особливим білим покривом (саваном) – на знак того, що покійний, належав до Православної Церкви і з’єднавшись з Христом у його святих Таїнствах, знаходиться під покровом Христовим, під заступництвом Церкви – вона до кінця віку буде молитися за його душу. Саван прикрашений написами з текстом молитов і витягами з Святого Письма, зображенням хреста і Ангелів. Близькі просять вибачення за мимовільні образи, прикладаються до ікони на грудях покійного і до вінцю на лобі. У тому випадку, коли відспівування відбувається при закритому гробі, цілують хрест на кришці труни.
В кінці відспівування, після прочитання Апостола і Євангелія, священик вимовляє дозвільну молитву. Після відбувається прощання з покійним – рідні та близькі з поклоном обходять труну з тілом.
– У які дні відспівування не відбуваються?
– У перший день Великодня і в свято Різдва Христова покійних в храм не заносять і не відспівують.
– Що означає віночок на голові покійного?
– Це символ вінця, позначення того, що покійний пішов у Вічне життя як воїн, який отримав перемогу на полі брані. Віночок нагадує нам про те, що подвиги християнина на землі в боротьбі з усіма стражданнями, спокусами і пристрастями скінчилися, і тепер він очікує за них нагороду в Царстві Небесному.
– Для чого присутні на відспівуванні тримають в руках свічки?
– На відспівуванні люди завжди тримають в руках запалені свічки. Тому що світло – символ радості, життя, перемоги над мороком, вираз світлої любові до покійного і теплої молитви за нього. І, звичайно, вони нагадують нам про ті свічки, які палають у пасхальну ніч та свідчать про Воскресіння Христове.
В одній зі своїх проповідей митрополит Антоній Сурожський сказав про свічки наступне: «На похороні православні люди стоять із запаленими свічками. Що це значить? Світло – завжди знак радості, але радість буває різна. Вона буває тріумфуюча, а буває радість серед сліз. Я говорив, що в смерті ми переживаємо розлуку і занадто часто забуваємо про те, що нас очікує розлука, але покійного очікує зустріч: зустріч лицем до лиця з Живим Богом. І ось, стоячи з запаленими свічками, з серцем, що розривається від горя, з очима, повними сліз, ми все ж таки пам’ятаємо, що вчиняється саме урочисте, саме величне, що може трапитися з людиною: зустріч з Живим Богом. І в цьому ми йому допомагаємо; ми висловлюємо його радість, стоячи перед ним і перед Богом із запаленими свічками.
Але ці свічки говорять ще про інше. Світло – це знак життя, це знак перемоги над темрявою, над мороком. Коли ми стоїмо з цими свічками, ми як би без слів говоримо Богу: ця людина запалилася в світі, в напівтемряві земній, як світоч; вона нам світила, приносила правду, приносила любов; її присутність розігнала певну кількість тієї темряви земної, в якій ми так часто не знаходимо свого шляху. Вона вказала нам шлях. Ми зібрані тут не тільки тому, що померла людина, улюблена нами, але саме тому, що вона жила, і ми про її життя свідчимо цим світлом».
– Чому вбрання священиків так різко контрастує з жалобним одягом близьких у скорботі померлого?
– У білих святкових вбраннях священики і хрестять, і відспівують. Це має символічне значення. Якщо хрещення – народження у Христі, то відспівування – народження душі в Життя Вічне. Ці важливі етапи життя людини вважаються великими святами. А білий одяг священиків лише підкреслює значимість цих подій.
– Чи існує заочне відспівування?
– Раніше не було такого поняття. Винятки складали війни, стихійні лиха і інші обставини, при яких люди гинули, але їх тіла неможна було знайти. А в деяких випадках тіла були, але їх доводилося ховати в братських могилах без упізнання. Зараз же заочне відспівування зустрічається невиправдовно часто. І говорить це тільки про одне – про ставлення до покійного рідних, яким лінь везти тіло в храм або привезти священика на місце поховання або додому. Якщо людина любить свого близького і хоче по-християнськи його поховати, то потрібно це робити за традиційними правилами Церкви.
– Що робити родичам померлого, якщо вони не знають, чи був він відспіваний?
– Саме по собі відспівування не визначає долю людини в інобутті і не є пропуском в рай. Якщо родичі не знають, був відспіваний покійний чи ні, нехай щиро моляться і творять за нього діла милосердя.
– Чи можна відспівувати новопреставленого разом з іншими покійними?
– Звичайно, можна. У Першу світову війну священики відспівували біля братської могили тисячі полеглих воїнів! Хіба це було неповноцінне чинопослідування? Або, можливо, його потрібно було розділити за числом відспівуваних? Господь завжди чує наші молитви. Найважливіше у відспівуванні – настрій і старанність, з якими ми молимося.
– Чи може душа потрапити на Небеса без відспівування?
– У перші століття християнства цього чинопослідування в тому вигляді, яким воно є зараз, взагалі не існувало. Але саме тоді жила величезна кількість подвижників віри, святих людей, отців Церкви. Як бачите, відсутність відспівування не вплинула на їх славіння Богом. Або згадайте мучеників Христа заради!
Перших християн вбивали цілими сім’ями, общинами, кидаючи до левів. І тоді було не до відспівувань. Давайте згадаємо і новомучеників XX століття, яких розстрілювали сотнями. Хто їх усіх відспівував? А вони все одно зараховані до лику святих. Але це, звичайно, не говорить про те, що відспівування не потрібне. Ми все далеко не святі, і молитви, які творяться в церкві, обов’язково допоможуть нашим грішним душам.
Загрузка...
